Глава 11. Одкровення. 3.

Я навіть трохи розгнівалась через слова Влада. Він таки впевнений, що я не втечу? А як же далі він уявляє мою долю? Втім, я не хотіла посваритися з ним, особливо зараз, коли можу дізнатися дещо про його родину.

- Гаразд, досить мені розповідати казки...

Влад посміхнувся мило.

- Казка – це лише переказ правди людиною, яка в цю правду повірити не в змозі.

- Гаразд, тоді розповідай свою казку далі. Як звали могутню відьму?

- Її звали Відьмою.

- Вона була молода та гарна?

Влад промовчав, потягуючи вино.

- Що сталося з Глібом Полоцьким та тією відьмою? – Я не заспокоювалася.

Влад насупився на мить, потім знову мило посміхнувся.

- А що з ними мало статися? Відьма зробила свою справу, отримала оплату та повернулася до себе додому. А Гліб став у особняку своєму жити-поживати та добра наживати.

Не хоче говорити чи не знає?

- У казках так не буває. У казках має бути романтичне кохання та пригоди. Може, мужній Гліб та прекрасна відьма покохали один одного? Пройшли крізь вогонь і воду, щоб зберегти своє кохання, і жили разом довго та щасливо.

- Не всі казки завершуються хепі ендом.

- А що, все було не так?

- Та звідки нам знати?

- Із ваших літописів.

- На моїх словах мене ж і спіймала... Так, була там одна історія... Чесно кажучи, темна історія, і щасливого кінця в ній не передбачалося.

- Розкажеш?

- Іншим разом. Давай не псувати такий чудовий настрій.

- І від чого ж у тебе такий настрій чудовий?

- Від твоєї компанії, хіба не ясно, Горобчику?

Гаразд, не хоче розповідати – і не треба. Я сама потім почитаю в щоденнику і все знатиму.

Роздумуючи, я увіткнулася поглядом у тарілку.

- Ти чого м'ясо гіпнотизуєш, Горобчику? Яловичина це, ми невинних немовлят на обід не вживаємо. Лише на вечерю.

Я жартома шльопнула його по руці:

- А невинних дівчат?

- А невинних дівчат лише після вечері.

Очі Влада здавались такими жаркими, його погляд ніби проникав мені під шкіру і лоскотав зсередини. Дивно-дивно, ніколи нічого подібного не відчувала.