Глава 11. Одкровення. 2.

На кілька хвилин ми замовкли, віддаючи шану смачним стравам, потім я продовжила таку цікаву розмову.

- А звідки ви знаєте, що вашим предком є ​​сам Всеслав Брячеславич? Може, ви просто однофамільці? Наприклад, філософ та письменник Симеон Полоцький просто взяв собі таке прізвисько через те, що родом був із Полоцька.

- Симеон – так, - кивнув згідно Всеволод. - А у нас у роду ведуться свої літописи, ми якраз і є та гілка, яка пішла від сьомого сина, існування якого досі під великим питанням в офіційній історії, тому й про його род достеменно нічого не відомо. Але в наших літописах все чітко розписано. Та й знак є особливий.

- Який знак? - зацікавилася я.

- Знаєш, який у Великого Волхва був особливий знак? Трисуття. Тризуб із хрестоподібною вершиною центрального зубця. Знак сили, знак влади, знак належності роду Дажбога.

- Ніколи не чула такого.

- Бо не цікавилась. Горобчику, зазирни до Вікіпедії. Там добре описується Трисуття як найдавніший символ Дажбога. Цитую: «Трисуття є унікальним знаменитим Українським знаком-символом, якого не має жодна нація світу і який несе глибокий закодований зміст — ТРИ СУТНОСТІ, тому і зветься «Трисуття». Це є Дерево Життя, в якому об'єднані Три Суті — Яв, Нав і Прав — міфологічні архетипи слов'янської мудрості. Трисуття має горизонтальну лінію, яка символізує розділення світу на Явний (над Землею) і Навний (підземний, або захований) світи. Явний світ є життям людини на землі, а Навний є світом пращурів, померлих родичів, мудрістю віків. Життя народжується із «зерна», яке ніби посаджене у «землю» — змістовно ділить світ між живими і мертвими. Підземна частина зерна Нав — дух предків, із якого виходить, род-иться явне життя Яв — центральний росток у Трисутності. Це явне життя направляється з двох сторін складною структурою Прав — законів, правди життя. Прав є направляючою сутністю, яка ніби виростає із досвіду і мудрості пращурів Нав і яка є непохитна, як два ножі, що направляють Яв-не життя», - відчеканив, мов по писаному Всеволод.

- Невже напам’ять вивчив? – ахнула я. – Ти мов іспит здаєш на відмінно!

- Вивчив, бо це – наша історія. Дивись... - Влад повернувся, відігнувши пальцями вухо, і я побачила біля межі волосся родиму пляму саме такої форми, як він описував. – Ось таким знаком відзначено Всеслава при народженні, і у всіх у нашому роді він також є.

- Круто знати своє коріння, - зітхнула я. - А я ось тільки про прадідуся і прабабусю з татового боку чула, а далі все губиться в глибині століть. Про мамин рід, так і взагалі, ніколи й балачки не було…

- Тоді хоча б тобі, Стелло, треба починати вести щоденник, записати все, що знаєш про предків і передати далі, бо нащадки і про тебе нічого не знатимуть.

- Мабуть...

- Вип'ємо ще? - запитав Влад, вже наливаючи в келихи яскраве насичене вино. – За родове дерево!

Ми цокнулися.

- Я ще спитати хотіла...

- Запитуй, Горобчику, якщо вже сьогодні день одкровень.

- Ваш маєток... Він теж старовинний?

- Не часів Всеслава Брячеславича, звичайно... Понад три сотні років йому.

- А виглядає нічогенько. І не скажеш, що такого солідного віку…

Влад нахилився до мене через стіл і голосно прошепотів в обличчя з таємничим виглядом:

- Стародавні чари!

Я засміялася.

- А я не жартую, – награно ображеним тоном мовив Всеволод, відкидаючись на спинку стільця. – Триста років тому князь Гліб Полоцький, його господар та засновник, наказав доставити до маєтку могутню відьму з давнього клану, вона й наклала на всю територію охоронні чари. Завдяки ним жоден чужинець його не знайде і випадковий мандрівник на нього не натрапить. Також ніхто не може залишити маєток без дозволу господарів. Та й сила тліну над ним не владна. З того часу він так і стояв століттями в первозданному вигляді, поки, не дуже давно, ми вирішили оновити його, зробивши ремонт. Але це не через старий вигляд, як ти розумієш, просто захотілося жити в сучасній обстановці.

- І навіщо ти мені розповідаєш усе це, - таким же таємничим тоном запитала я, - якщо це секрет вашого роду?

- А для того, милий Горобчику, щоб ти ясно розуміла, що втекти не вдасться.