Глава 11. Одкровення.

Незабаром повернувся Всеволод. Він навіть переодягнувся. Змінив потерті джинси та футболку на сірі брюки та сизу сорочку. От хоч один з місцевих чоловіків не дозволяє собі постати перед дівчиною напівоголеним. Хоча... Гадаю, що його торс не гірший, ніж у брата. Взагалі, вони дуже схожі. Такі собі два брутальні красені. В обох відчувається сила, міць, впевненість. І неймовірний чоловічий магнетизм. Навіть не зрозумію, хто мені більше подобається... Напевно, все ж таки Всеволод. Він привітний, усміхається весь час, жартує, і цим дуже відрізняється від вічно похмурого Радобора.

Влад приніс стілець і прикотив столик, на двох сервірований. Суп, медальйони з яловичини, картопляне пюре на гарнір, салат. І вино.

- Сьогодні питимемо моє улюблене, напівсухе «Червоне Полоцьке», двадцятирічна витримка!

Ага, от і випливло знайоме по щоденнику прізвище, тепер питання прозвучить цілком природно:

- А чому Полоцьке?

- А це прізвище нашого роду.

Значить, щоденник – не вигадка ексцентричної панночки! І слід терміново його дочитати! Але поки що спробую все, що вийде, випитати у Влада.

- Ви – Полоцькі?

- Так. Пробуй вино, Горобчику.

Я пригубила напій.

- Мммм... Смачно. Теж якийсь фамільний секрет?

- А то! Дрібка ванілі надає м'якість і відчуття затишку, нотка імбиру посилює чуттєвість, а пелюстки троянд - загальновизнаний афродизіак!

- Ти хочеш мене спокусити?

- Це необов'язково, хоч і бажано, - хитро посміхнувся Влад.

- Знову смієшся? Я ніколи не можу зрозуміти, коли ти жартуєш!

- Я такий! - Задоволений, мов кіт, що побачив миску зі сметаною, він примружив очі.

- Повернемося до твого прізвища. Скажи, чи не нащадки ви того самого Всеслава Брячеславича, князя Полоцького, про якого згадувалося в «Слові про похід Ігорів»?

- Того самого, - посміхаючись, кивнув Влад, відправляючи до рота шматочок спаржі.

- Це ж про нього в літописах писали, що він лютим звіром обертався, вночі вовком нишпорив?!

- Ага. Звали його і Великим Волхвом, і Віщим, і князем-чарівником. Стверджували, що він свій рід веде від самого бога давньослов'янського Дажбога. А ще він єдиний представник полоцької гілки Рюриковичів, якому вдалося посидіти на київському великокнязівському престолі! Щоправда, недовго, лише сім місяців. Був він сильний і славний. Полоцьке князівство при ньому досягло найвищого розквіту та могутності. Але й негативних рис у нього вистачало. Одне те, що він залишив свої війська під Бєлгородом, втік уночі, коли дізнався, що Ізяслав повертається, щоб повернути собі київський престол за допомогою поляків…  Зрозумів, що шансів виграти бій немає. Але ж залишити соратників, тих, що довіряли йому… А ще він постійно вплутувався в усобиці. Хоча, може, в цьому він і не надто винен, час був такий, що кожен намагався урвати собі кусень побільше. Але, нічого не скажеш, характер він мав войовничий, тверду руку і незвичайні здібності.

- Про нього стільки легенд... Вважається, що саме він є прототипом билинного героя Вольги.

- А ти добре знаєш історію! Так, але тут історики помиляються. Билинний Вольга – його син. Може, ти чула, що історики досі не дійшли єдиної думки, скільки синів було у Великого Волхва, шість чи сім. Отож, Вольга і є цей спірний сьомий син. Сьомий син, який і отримав у спадок дар обертатися на вовка.

- Та це, звісно, легенди. Просто, коли вождь мудрий, сильний, спритний і хитрий, йому і приписуються чарівні сили.

- Ти права, - відкинувся на спинку стільця Влад. – Які там перевертні? Казки.

На кілька хвилин ми замовкли, віддаючи шану смачним стравам, потім я продовжила таку цікаву розмову.

- А звідки ви знаєте, що вашим предком є ​​сам Всеслав Брячеславич? Може, ви просто однофамільці? Наприклад, філософ та письменник Симеон Полоцький просто взяв собі таке прізвисько через те, що родом був із Полоцька.

- Симеон – так, - кивнув згідно Всеволод. - А у нас у роду ведуться свої літописи, ми якраз і є та гілка, яка пішла від сьомого сина, існування якого досі під великим питанням в офіційній історії, тому й про його род достеменно нічого не відомо. Але в наших літописах все чітко розписано. Та й знак є особливий.

- Який знак? - зацікавилася я.

- Знаєш, який у Великого Волхва був особливий знак? Трисуття. Тризуб із хрестоподібною вершиною центрального зубця. Знак сили, знак влади, знак належності роду Дажбога.

- Ніколи не чула такого.

- Бо не цікавилась. Горобчику, зазирни до Вікіпедії. Там добре описується Трисуття як найдавніший символ Дажбога. Цитую: «Трисуття є унікальним знаменитим Українським знаком-символом, якого не має жодна нація світу і який несе глибокий закодований зміст — ТРИ СУТНОСТІ, тому і зветься «Трисуття». Це є Дерево Життя, в якому об'єднані Три Суті — Яв, Нав і Прав — міфологічні архетипи слов'янської мудрості. Трисуття має горизонтальну лінію, яка символізує розділення світу на Явний (над Землею) і Навний (підземний, або захований) світи. Явний світ є життям людини на землі, а Навний є світом пращурів, померлих родичів, мудрістю віків. Життя народжується із «зерна», яке ніби посаджене у «землю» — змістовно ділить світ між живими і мертвими. Підземна частина зерна Нав — дух предків, із якого виходить, род-иться явне життя Яв — центральний росток у Трисутності. Це явне життя направляється з двох сторін складною структурою Прав — законів, правди життя. Прав є направляючою сутністю, яка ніби виростає із досвіду і мудрості пращурів Нав і яка є непохитна, як два ножі, що направляють Яв-не життя», - відчеканив, мов по писаному Всеволод.