Глава 8. Вечірній відвідувач.

Я так і не змогла вирішити для себе, який він, Рад? Шалено сексуальний. Це так, цього в нього не забрати. Що травма у нього душевна - також зрозуміло. Але ось чи вдасться мені достукатися до того, що заховано під товстою кіркою болю. Чи зможе він мене зрозуміти? Зрозуміти, що зробив жахливу помилку?

Поки що залишається лише сподіватися на це...

Пролунав скрегіт ключа у замку і хтось смикнув двері. Ага! Я замкнула її зсередини!

- Он як! – пролунав голос Влада. - Тепер до нашої загадкової гості доведеться записуватися на прийом заздалегідь? Прохання подавати письмово? А я вечерю приніс...

- Гостей під замком не тримають! – парирувала я, але двері відчинила.

Ще б пак, вечеря – це святе! Та й не здавався мені старший брат таким небезпечним, як молодший чи їхній дядька.

Влад увійшов, широко посміхаючись, із підносом у руках.

- Ах, ти, лукаве дівчисько! Тепер замикатимешся? Не думаю, що тобі це допоможе! – Молодик виглядав доволі привабливим, не менш, як Рад, і доволі приязним. - Ось прийде хтось не такий вихований, як я, і виб'є двері.

- Хто виб'є, той і вставлятиме! – Я, хоч і мимоволі, але засміялася, із Владом ставало якось легко і навіть спокійно.

- Іменинний тортик, розповідали, ти вже куштувала, але я ще приніс, - Влад вправно переставляв з таці на столик посуд з вечерею. - У тебе, дивлюся я, якесь надто насичене для полонянки життя... Так, поглянь, у нас сьогодні делікатеси з нагоди дня народження Іскри. Ось ці бутери з сьомгою маєш зацінити... І салат просто дивовижний. Ні, це не тільки відгук вдячного гурмана, Ніна-кухарка так і називає його - «Дивовижний». І готує тільки на свята. У ньому авокадо, йогурт та ікра білуги. Чорна. Ось цікаво, риба – білуга, а ікра у неї – чорна!

Я тільки дивилася на нього і мимоволі хихикала.

- А ось це, - Влад дбайливо поставив на стіл пляшку з димчастого скла, - твоє улюблене!

- Що?

- Вино. Біле йоржинське, десятирічної витримки!

- А чого ти взяв, що це моє улюблене? Я про таке і не чула.

- Судячи з калюжі під бочкою в підвалі, ти пила тільки його, значить - улюблене!

- А! Он воно що! Вино, звісно, ​​класне. Але його я пила, бо інші просто не встигла спробувати.

- Що, правда? Так ми виправимо цю помилку! Іншого разу принесу тобі іншого на дегустацію!

- А він буде, інший раз? - У лоб запитала я, раптом ставши абсолютно серйозною.

Моє запитання  примусило мого співбесідника застигнути на мить. Та він швидко оговтався.

- А що, хіба ти не погостиш ще, - продовжив жартами Влад, наливаючи вино в келихи.

- Стій! - Я поклала долоню на його руку. - Скажи правду, що на мене чекає?

Влад мовчав.

- Та я ж чула вашу розмову в перший день! – Я просто не витримала . - Тоді, коли мене тільки-но приніс Рад. Коли ви думали, що я ще непритомна!

Влад спохмурнів, мабуть, намагаючись згадати, про що була та розмова.

- Я чула, як Рад обіцяв відсилати Гришкові щодня по одному моєму пальцю!

- А-а-а,  ти про це? – посміхнувся знову Влад. - То саме через ту розмову ти така перелякана? Випий, - простягнув мені вино.

Я осушила келих одним ковтком, щось рознервувалась, не заважає трохи заспокоїтися, хоч і за допомогою алкоголю.

- Не варто звертати увагу на те, що може людина наговорити у стані афекту, – Влад смакував вино, похитуючи келих з виглядом знавця.

- Так він і убити мене міг у стані афекту! І ти тоді нічого йому не сказав, не намагався заспокоїти і пояснити, що він накоїв!

- Людині у такому стані краще підіграти. Рад охолоне і сам усвідомить свої помилки.

- Щось не надто усвідомлює!

- У всякому разі, про свої чудові пальчики можеш не хвилюватись.

- Добре. Але коли Рад відпустить мене?

- Хм... Спочатку я думав, що день-два - і він охолоне. Але тепер, можливо, ніколи.

- У сенсі "ніколи"?

- Після того, у якому стані він нещодавно вискочив з твоєї кімнати...

- Що?.. Ти подумав, що між нами щось було?! Та він просто увірвався до душової, коли я там купалася! Тому й мокрий увесь!

- Він бачив тебе без одягу – тому й збуджений через край. Я теж хотів би подивитись. Повідомиш, коли наступного разу підеш в душову кімнату?

- Не зрозумію тебе, Владе, це ти так жартуєш по-дурному чи відверто знущаєшся?

- Не знущаюся, просто прикро, що тебе Рад знайшов, а не я. Могла бути моєю обраницею, а тепер – обраниця Рада.

- Що? Яка така обраниця?! Якщо твій навіжений брат щось там надумав, то знай - нікого не обирала!

- Хіба тобі Радобор не подобається?

- Хм… Мені й статуя Аполлона Бельведерського в Ермітажі подобається. І що?

Влад розреготався.