Глава 3. Іскра.

Я все ще роздумувала про свою долю, як раптом з боку віконця впала тінь. Я вже говорила, що приміщення було напівпідвальне, низьке віконце мало не під самою стелею виходило прямо у двір, зсередини воно було закрите ґратами, а рама з подвійним склом відчинялася назовні, піднімаючись вгору. Зараз, через літню спеку, рама була піднята, її підтримували два стрижні-підставки. Таким чином свіже повітря постійно надходило до кімнати, про це я могла не турбуватись, але використати вікно для втечі не було ніякої можливості.

Вже починало сутеніти, але ще можна було розгледіти, що відбувається надворі.

Так ось, за вікном я спочатку побачила дві босі ноги, зовсім невеликі, потім збиті колінки і, нарешті, невідомий відвідувач ліг на землю, щоб заглянути до мене. Це була дівчинка, підліток, худа, незграбна, років дванадцяти-тринадцяти. Русі розтріпані кіски звисали з обох боків вузького обличчя, очі на ньому здавались величезними, колір розібрати було неможливо. Задертий носик, пухкі губи і гостре підборіддя обіцяли, що колись дівчинка стане досить симпатичною. Але зараз вона вчепилася обламаними нігтями в ґрати і покликала тихо:

- Гей! Полонянко!

І я вирішила, що потрібно відкритися хоча б цій дитині, можливо, вдасться залучити її на свій бік. Я встала з дивана і підійшла до вікна, яке починалося десь за метр над моєю головою.

- Я тут! - відповіла тихо, щоб не привернути увагу небажаних вух. - А ти хто?

- Я – Іскра! - Дівчинка лягла на бік, щоб було зручніше спілкуватися. - А тебе як звуть?

- Стелла. Іскра, сподіваюсь, хоч ти зможеш мені пояснити, що тут відбувається. І… я дуже хочу пити і їсти…

- Вода у кранах питна. А щодо їжі... Почекай, що-небудь принесу.

Знову майнули розбиті коліна, голі ступні й дівчисько втекло. Повернулась вона за кілька хвилин і скинула мені замизканий кульок з бутербродом і цілу пачку чіпсів. Чіпси я заховала під диван, про запас, а бутерброд почала їсти відразу ж, звертаючись до дівчинки з набитим ротом:

- Дякую, Іскро! А то я вже з голоду мало не померла. Ти не знаєш, чому я тут?

- Тебе мій старший брат украв.

- Радик?

Дівчинка засміялася:

- Не здумай його так назвати! Так його лише мама називає.

- А-а-а... Родіон?

- Ні, насправді брата звуть Радобор. Або коротко: Рад. А за «Радика» він може й прибити, він нервовий у нас.

- Та це я вже зрозуміла. Але навіщо він викрав мене?

- Знаю. Розповім. Два роки тому мій Радобор збирався одружитися з Поліною, вона була прикольною, ми з нею навіть дружили. Але під час весілля на нас напав син циганського барона зі своїми, як мама сказала, відморозками.

- Гриша…

- Так, його називали Григорієм. Ми давно жили у мирі, ніхто не очікував нападу, тому викрадачам вдалося забрати Поліну і втекти. Звичайно, наші одразу зібралися, озброїлись і пішли до барона розбиратися, але сам барон нічого не знав про витівки сина, чи брехав, що нічого не знав. Він сказав, що гадки не має, де Григорій та Поліна, навіть дозволив шукати у своєму містечку. Пошуки нічого не дали, а через три дні надійшло повідомлення від родичів Поліни, її знайшли мертвою неподалік рідного дому. Наші не встигли на похорон, казали, що Поліна була… у такому стані, що треба було швидко ховати… Наші вважають, що Григорій її й убив.

- Навіщо?

- Щоб насолити Радобору, у них давно протистояння…

- Вбити, щоб насолити? Але ж це дикість!

- Наші кажуть, що Григорій - він і є дикий.

- І чому його не посадили за вбивство?

- Тому що у барона все куплено. І довести, що саме він винний, неможливо. Я чула, що Рад із сином циганського барона зустрічалися і той сказав, що від нього Поліна йшла живою, а що потім трапилося – не знає. Звісно, ​​ніхто йому не повірив. Вони мало не побилися, але старші їх встигли розняти і якось цю справу зам'яти. Ніхто не хотів війни. Мама була строга, вона в нас головна і діти мають її слухатися.

- Щось не надто Рад маму слухався, коли мене викрадав.

- Йому вже двадцять п'ять і він будь-якої миті може відокремитися від сім'ї, тому вже й не боїться порушувати правила. І взагалі, він, коли дізнався, що цей самий Григорій одружується, мов збожеволів, кричав, що не дозволить йому бути щасливим, що відплатить йому тією ж монетою. Загалом він вирішив помститися за Поліну, тому тебе й викрав прямо з весілля. Сукня в тебе така гарна... Ти, напевно, дуже любиш цього Григорія, мені шкода, що Рад завадив тобі стати щасливою. Але й Поліну теж шкода.

- Та який там "любиш"! Знаю, Іскро, у це важко повірити, але я виявилася викраденою в один день двічі! Я з Гришком в універі була лише у дружніх стосунках. Він, звісно, заливав часом, але я казала, що ми лише друзі й щиро вважала, що так і є. Але він, напевно, вирішив інакше. Він викрав мене прямо з вокзалу! Я додому збиралася їхати після закінчення універа, а він проводжати прийшов, з квітами. Понюхала я ті квіточки - і все, отямилася тільки на весіллі, і то не повністю. Рухалась, як маріонетка, яку за ниточки смикають, думки навіть ледве ворушилися. Я – не кохана Григорія. Я – його жертва. Він на мені одружитися таким чином вирішив, щоб своє его задовольнити, щоб мене принизити через те, що зустрічатися з ним відмовлялася! Коли мене твій брат викрав, я зраділа, думала, що мене врятував хтось, а тепер розумію, що він хоче мене убити, щоб Гришкові помститися!