Глава 19

- Ановаре?! - здивовано вимовила я.

- Ну ось, а я переживав, що заміж тебе не видамо. - з притаманною тільки йому іронією, промовив старий, побачивши мене у весільній сукні.

 – Ановаре! - вже радісно вигукнула я і кинулася його обіймати, а потім запитала. - Що ти тут робиш?

- Повернувшись додому після невдалих пошуків тебе і, виявивши твою записку, одразу поспішив до Брінстока.

- Але звідки ти знаєш цей таємний хід?

– Тому що, раніше я тут жив. Це замок мого племінника.

- Ейвар Брінсток твій племінник? – здивовано питаю я.

- Так.

- Але чому ти ніколи мені про це не розповідав?

- Тому що, після смерті Ейвара та Індіри, це було вже неважливо. Я намагався забути... – сказав він голосом, у якому все ще не згасла туга.

- Ановаре, у нас мало часу! Кремолл має намір розправитися з Дереком.

- Тоді давай поспішати...

Ановар допоміг мені остаточно зняти заклинання покірності із сукні, але, щоб не витрачати час на перевдягання, я вирішила його не знімати.

Кімнату ми покинули все через те ж дзеркало, за яким виявилися гвинтові сходи, якими ми дуже довго спускалися. А поки йшли, я встигла вивідати в Ановара решту подробиць його біографії, які виявилися приголомшливими!

Вони з Кремоллом припадають один одному двоюрідними братами, а Ейвар Брінсток — їхній спільний племінник. Оскільки Ановар не мав своєї родини, тому жив у цьому замку разом із Брінстоками та був дуже сильно до них прив’язаний.

В той день, коли Кремолл застосував заклинання передчасної старості до свого племінника і його дружини, Індіра встигла сповістити про це Ановара і попросила врятувати їх сина.

Ановару вдалося вивести Дерека із замку, але згодом він відчув, що за ними пустили пошукове заклинання. І саме тоді він вирішив використати весь потенціал своєї чорної магії, поставивши Дереку захист, завдяки якому на нього не діятиме жодна магія. Після чого він навіяв Дереку думку, що він не повинен поки нікому говорити, хто він є насправді. Тому що, швидше за все, Кремолл все одно продовжуватиме його пошуки. Потім Ановар довів його до найближчого містечка, а сам пішов у інший бік, щоб відволікти переслідувачів на себе, плануючи потім повернутися до хлопчика. Але розтрата всієї чорної магії вплинула згубно на його самопочуття: він на якийсь час знепритомнів просто в лісі. А, коли прийшов до тями, не зміг відшукати Дерека. Злий жарт зіграло те, що за допомогою пошукового заклинання його тепер знайти було неможливо. Так, Дерек залишився один, частково забув своє минуле, але все ж таки не забув, ким є насправді.

Закінчивши спуск сходами, ми опинилися в саду, недалеко від тієї самої альтанки. І одразу почули, що там щось відбувається, а коли почали підходити ближче, то зрозуміли – це поєдинок на мечах!

Я, не замислюючись, побігла у бік, звідки доносився дзвін металу. Ановар насилу за мною встигав. Як тільки я дісталася до альтанки, моєму погляду предстала наступна картина: на самому краю скелі Дерек і Кремолл почергово завдають ударів мечами. Важко сказати, скільки триває цей бій, але Кремолл у ньому явно програє. Його традиційно чорне вбрання неабияк сполосоване, а на правому плечі видно глибоку рану. Я з полегшенням відзначила, що Дерек залишився практично неушкодженим.

Такий хід битви мене анітрохи не здивував, бо на прощальному вечорі у таборі майстрів, мені довелося бачити, як Дерек віртуозно володіє мечем, причому якоюсь особливою технікою. Як він мені пізніше пояснив: цьому мистецтву його навчив один із майстрів, який приїхав з Офіронського князівства, яке знаходиться на околиці нашої імперії і де дуже розвинені всілякі бойові мистецтва.

Тут Дерек побачив мене…

- Нірісіє?! - промовив він і мало не пропустив удар мечем.

Потім Кремолл звернув на мене увагу. Спочатку його обличчя виражало надзвичайне здивування, але побачивши Ановара, що наблизився, він, закотивши очі до неба, з сарказмом вимовив.

- Хто б міг подумати! Сам Ановаріус Ендольг – Голова «Ордену вищих спостерігачів» до нас завітав!

Нічого собі! Ановар – той самий Голова «Ордену найвищих спостерігачів», який зник п'ятнадцять років тому? Цього він мені не сказав.

- Ти постарів, братику. При тому, що ти молодший за мене на кілька років. - все з тим самим сарказмом, сказав Кремолл.

- Зате, мені непотрібно шукати куди подіти надлишок чорних сил. – абсолютно спокійно відповів Ановар.

- Не хвилюйся, я вже знаю, як вирішу цю проблему! - самовпевнено каже Кремолл.

- Смію припустити: ти для цього одягнув Нерісію у весільну сукню?  Плануєш обзавестися законними спадкоємцями, яким хочеш передати частину своєї чорної сили? – ніби, не питав, а стверджував Ановар.

- Так. – уже менш впевнено промовляє Кремолл, ніби відчуваючи каверзу.

- Так от! Це не спрацює. Скільки б у тебе не народилося дітей, ти вже не зможеш зупинити процес самознищення. Ти занадто далеко зайшов, Кремолле!

- Ну ось, перед нами знову з'явився всезнаючий Голова Ордену! – промовив із глузуванням Кремолл і театрально вклонився.