Глава 18

Звідки з'явився Кремолл, я так і не зрозуміла. Але зараз він стояв, спираючись плечима на одну з колон альтанки, схрестивши руки на грудях.

- Здивовані? - з іронією уточнив князь.

Щеб пак! Я навіть втратила дар мови. Це що ж він знає все? Першим схаменувся Дерек.

- Я так думаю, мені не варто представлятися? - спитав він, вставши з лави, але не відходячи від мене ні на крок.

- Не варто, Дереку. Я впізнав тебе одразу. Навіть дивно, на що розраховували твої псевдо двійники? - незворушно відповів Кремолл.

- Ви все знали і дозволили Дереку виконувати роль слуги у своєму ж будинку? - не витримавши, випалила я.

- Запам'ятай, Нерісіє: я знаю все, що відбувається в моєму замку. Тобі буде корисно знати це на майбутнє…– почав Кремолл.

- У Вас немає майбутнього поряд з Нерісією! – кинув Дерек.

- Готовий посперечатися... - глузливо промовив князь.

Після цих слів Дерек зірвався з місця у бік Кремолла.

- Дереку, стій! - закричала я, побачивши, як Кремолл моментально сформував у руках чорну сферу.

Але Дерек навіть не думав зупинятися. Кремолл, зрозумівши це, не вагаючись запустив кулю в Дерека. Крик застиг у мене в горлі…

А далі сталося те, що мене неймовірно здивувало: потік чорної магії долетів до Дерека, але його тіло просто поглинуло сферу і він, наблизившись до Кремолла, вдарив його кулаком в обличчя.

Тобто на Дерека не діє навіть чорна магія? Повисла пауза. Не менше за мене, був здивований і князь.

- Цікаво…- потираючи постраждале підборіддя, сказав він.

А коли Кремолл зрозумів, що Дерек збирається завдати ще одного удару, клацнув пальцями і в дверях з'явилися два охоронці, які не зволікаючи схопили Дерека, утримуючи його на безпечній відстані від князя.

Кремолл неквапливо підійшов до Дерека і кілька хвилин з цікавістю розглядав його. А потім, як ні в чому не бувало, ще раз запустив у нього потоком чорної магії. Побачивши це, я інстинктивно затаїла подих, але знову нічого не сталося! Дерек лише трохи похитнувся, але продовжував стояти, утримуваний під руки двома здорованями.

- Цікаво…- знову повторив Кремолл, а потім, ніби про себе додав. - Невже він витратив на це весь свій чорний магічний потенціал?

- Про кого ви кажете? - запитав Дерек.

- Хіба ти сам цього не знаєш? – здивовано уточнив князь.

– Ні.

- Цікаво…- лише вимовив Кремолл, проігнорувавши питання Дерека.

- Чому померли мої батьки? -холодно запитав Дерек.

- Скажімо так: вони дізналися те, що їм не потрібно було знати. - зійшов до відповіді князь.

- Те, що Ви, незважаючи на заборону, продовжували практикувати чорну магію? – запитала я.

- Саме так. Індіра дізналася про це випадково і встигла розповісти Ейвару, а оскільки він входив до Ордену вищих спостерігачів, то збирався підняти це питання на зборах. Тож довелося їх нейтралізувати. – без краплі жалю сказав Кремолл.

Після цих слів Дерек почав шалено вриватися з рук охоронців, щоб дістатися до вбивці його батьків, але сили були нерівними. Оскільки Кремолл стояв до мене спиною, я вирішила скористатися своєю магією, щоб хоч якось допомогти Дереку. Але не встигла я навіть почати, як Кремолл сказав:

- Не варто цього робити, Нерісіє!

А потім, повернувшись до мене обличчям, за допомогою заклинання зв'язав мої магічні сили.

- Настав час закінчувати з цим. Відведіть його до в'язниці, - звернувся до охоронців Кремолл і додав. - Друзів його туди ж. Тільки помістити у різні камери.

Двоє велетнів, почали негайно виконувати наказ, виводячи Дерека з альтанки.

Гордо піднявши підборіддя, я попрямувала слідом за Дереком, але на півдорозі Кремолл перехопивши мене за лікоть, з цікавістю запитав:

- А ти куди, моя люба?

- До темниці! – незворушно відповідаю я.

- Ні, на тебе в мене інші плани... – владно вимовив князь і, продовжуючи тримати за руку, повів на вихід з альтанки.

- Які дозвольте дізнатися? – питаю я.

- Ті ж самі: збираюся зробити тебе своєю дружиною... - спокійно повідомляє мені Кремолл, ведучи за собою по алеї у бік замку.

- Ви серйозно думаєте, що після всього, що я дізналася, я погоджуся вийти за Вас?! – здивовано уточнюю я.

- Ти неуважна, Нерісіє. Я сказав, що збираюся зробити тебе своєю дружиною, а не чекати на твою згоду.

- Навіщо вам це? Адже мій замок Ви все одно не отримаєте, інакше тітка не дала б свого дозволу на наш шлюб.

Почувши мої слова, Кремолл зупинився і пильно розглядаючи мене, промовив:

- Ти недооцінюєш себе, Нерісіє. Чому б мені не одружитись з тобою просто так, без претензії на твію спадщину?

Стою. Обмірковую…Та годі!

- Киньте, князю! Я в житті не повірю, що така людина як Ви, здатна на світлі почуття. – скептично вимовляю я.