Глава 17

Спочатку я відчула легке поколювання в кінчиках пальців рук, потім перед очима навис густий білий серпанок, який за кілька хвилин почав розсіюватися. Краєм свідомості я чула, як Дерек мене кликав, але я була вже не тут, точніше тут, у цій альтанці, тільки багато років тому…

На цій же лаві сидять двоє: чоловік та жінка. Як тільки серпанок перед очима зовсім зник, я відразу ж впізнала батьків Дерека. Вони нерухомо завмерли і, тримаючись за руки, дивляться один одному в очі. Час передзахідний, тому що світло, що проникає через вхідний отвір, пофарбувало стіни в ніжно-рожеві тони. Краєвид, що відкривається з альтанки на вечірній захід сонця над морем – неймовірно красивий! Але парі, що сидить на лаві, немає справи до цієї краси. Таке враження, ніби їм взагалі ні до чого немає справи, крім них двох.

Те, що відбувалось далі, призвело мене в стан шоку. Я спочатку не відразу зрозуміла, що відбувається, а коли придивилась до князя та княгині, не могла повірити у те, що відбувається.

Вони старіли просто на очах! Коли на обличчі Ейвара Брінстока почали з'являтися перші старечі зморшки – по щоці Індіри скотилася самотня сльоза. Княгиня теж змінювалася, поступово перетворюючись на жінку похилого віку. Минуло не більше п'яти хвилин, як на лавці вже сиділо двоє старих людей. Та найголовніше, це те, що вони усвідомлювали, що з ними відбувається і приймали свою долю з гідністю. Вони пішли з життя одночасно – це було моторошно і зворушливо водночас.

Коли все закінчилося, перед очима знову поплив білий туман, а я відчула, як Дерек трясе мене за плечі і гукає по імені:

- Нерісіє! Неріс!

– Я бачила їх…– остаточно скинувши з себе бачення минулого, тихо вимовила я.

Дерек, мабуть зрозумів про кого я кажу, тому що завмер не рухаючись, продовжуючи при цьому тримати мене за плечі.

– Вони померли від передчасної старості, – акуратно підбираючи слова, почала я, – вони зістарилися буквально за кілька хвилин, сидячи у цій альтанці.

Далі мені було важко продовжувати, бо Дерек, сам того не усвідомлюючи, до болю стиснув мої плечі. Я мовчки терпіла, але коли він зрозумів, що робить – різко прибрав свої руки, стиснувши їх у кулаки.

- Як таке можливо? - сівшим від хвилювання голосом, спитав він.

- Не знаю…- пригнічено почала я, – хоча…

– Що? – з надією спитав Дерек.

- Це малоймовірно, але схоже, що єдиним поясненням того, що сталося з твоїми батьками може бути – чорна магія.

– Чому це малоймовірно?

- Вже років тридцять, як її заборонили, а точніше її безконтрольне використання. Через те, що до чорної магії часто вдавалися з корисливих цілей чи використовували її в неприпустимих кількостях. Тоді було створено «Орден вищих спостерігачів», під наглядом яких, в окремих випадках можна було застосовувати чорну магію. Але років п'ятнадцять тому, Глава спостерігачів кудись зник, а орден вирішив заборонити чорну магію зовсім і припинив своє існування.

- Чому тоді ти думаєш, що моїх батьків занапастила саме чорна магія?

- Бо проста магія не здатна на таке. Вона може завдати незначної шкоди здоров'ю людини, або завдати дрібних неприємностей, але щоб ось так...- мій голос здригнувся після того, як перед очима знову постала картина старіючих батьків Дерека.

- Я впевнений - це справа рук Кремолла! – люто вимовив Дерек.

 Зізнатись чесно, я сама не раз про це думала. Він єдиний, кому це було вигідно. І, наскільки я розумію, після зникнення Дерека, князь особливо не переймався його пошуками.

- Можливо ти правий…

- Я в цьому більше ніж впевнений! А ще, я переконаний, що тобі треба сьогодні ж покинути Брінсток!

- Чому? – здивовано питаю я.

- Тому що перебувати поряд із Кремоллом небезпечно. Я вже сотню разів пошкодував, що втягнув тебе в це. Тому ви з Діною зараз же маєте виїхати звідси! Нод поїде разом з вами, а ми з Вардоком оселимося в місті і вирішимо, що робити далі.

- Я мушу залишитися! Можливо, мені вдасться побачити ще щось з минулого. У цій ситуації по-іншому навряд чи можна розібратися.

- Ні! - безапеляційно заявив Дерек.

- Навіть якщо я зараз поїду, то не думаю, що Кремолл залишить мене просто так у спокої…

- У цьому Нерісія абсолютно права! – почувся поряд знайомий владний голос…