Глава 15

- Як Ви вважаєте, княгине, хто став причиною такого ажіотажу на сьогоднішньому вечорі? - ніби про між іншим, питає Кремолл.

- Гадки не маю. – байдуже відповідаю я.

- А я просвітлю Вас: таким напливом гостей у моєму домі я завдячую саме Вам Нерісіє. Коли новина про те, що на балі у замку Брінсток буде присутня «та сама княгиня Моліверт» – охочих відвідати урочистість збільшилось у кілька разів.

Стою. Розмірковую.

А точніше, йду перетравлюю, бо Кремолл, розважаючи мене світською бесідою, встиг підвести до дверей, за якими знаходиться бальна зала.

- І повірте, Ви не розчаруєте присутніх, справивши сьогодні справжній фурор! - каже князь, окидаючи мене оцінюючим поглядом.

- Це не входило до моїх планів, князю. – сухо вимовляю я.

- Зате в мої входило... - незворушно парирує він.

Потім Кремолл дає команду лакею відчинити двері і я чую, як мажордом оголошує: «Князь Кремолл Брінсток та княгиня Нерісія Моліверт!».

Переступаємо з Кремоллом через поріг і спостерігаємо наступну картину: зала набита битком, почувши про нашу появу, багато хто намагається протиснутися в перші ряди, щоб першими подивитися на «ту саму князівну». Але є й такі, хто явно побоюється дивитись на «легендарне чудовисько». В основному це тремтливі дами, які з побоюванням виглядають через спини своїх чоловіків, готові будь-якої миті закритися від мене віялом, або знепритомніти.

З нашою появою по залові прокочується подих здивування, а потім, я прямо фізично відчуваю, як сотні поглядів блукають по мені, розглядаючи все в найдрібніших деталях.

Мені не залишалося нічого, крім як, гордо підняти підборіддя і вдавати, що мені немає ніякої справи до цього натовпу роззяв. Кремолл стояв біля мене явно насолоджуючись цим моментом, а потім, як ні в чому не бувало, повів вперед у центр зали. Після чого до нас почали підходити представники вищих верств нашого суспільства, щоб засвідчити свою повагу Кремоллу та й заразом познайомитися зі мною. Це паломництво здалося мені нескінченним, тим більше, нові гості все прибували і кожен вважав своїм обов'язком показатись на очі господарю урочистостей.

Зрештою Кремолл оголосив про початок танців. Але я рано зраділа, бо першою кого він запросив - виявилася я.

- Ви трималися молодцем, Нерісіє! - наставницьки так говорить він і додає. – Незважаючи на те, що більшість цих людей приїхала, щоб поглумитися над вами, зараз вони намагаються завоювати вашу прихильність до себе.

- Мені це не потрібно. - збайдужіло промовила я.

- Це Ви зараз так думаєте, просто ще надто молоді. Але зв'язки у нашому світі вирішують усе. – повчально констатував Кремолл.

Коли наш танець закінчився князь, зачимось, узявши мене за руку, повів у бік виходу.

- Куди ми йдемо? – питаю я.

- Хочу Вас трохи повеселити. Зараз самі все зрозумієте…

Пробираючись крізь натовп, я помітила, як біля вхідних дверей стояли четверо новоприбулих гостей, схоже ми прямували саме до них. Один з них мені здався знайомим...

Та це ж останній із «заблуканих женихів», той, який ще в Кірінейське князівство, начебто збирався. Було видно, як усі четверо повитягували шиї, намагаючись розшукати когось. Я навіть здогадуюсь кого…

Мій «колишній наречений» першим побачив Кремолла, було помітно, як у його погляді одразу з'явилися якісь улесливі нотки. Потім він кинув швидкий байдужий погляд на мене і знову спробував встановити візуальний контакт з Кремоллом, але буквально через секунду «наречений» знову звернув свій погляд на мене. І тепер вираз його обличчя був такий самий, як тоді на маяку, коли він розглядав мій підправлений портрет. Троє чоловіків, які його супроводжували, теж мене помітили, вони навіть не намагалися приховати свого подиву.

- Панове, радий вітати вас у себе в замку! Дозвольте представити вам князівну Нерісію Моліверт. - урочисто промовив Кремолл, як тільки ми підійшли до здивованих чоловіків.

- Барон Пауль Фейкон. – шанобливо вклонившись, представився  «колишній наречений».

Інші теж назвали свої імена, але я навіть не намагалася їх запам'ятати.

- Рада знайомству. - поважно відповіла я.

- Але, як же так, княгине? - здивовано почав Фейкон і продовжив. - Адже наше з Вами знайомство, могло статися набагато раніше, якби не та картина... Значить він нас обдурив. Потрібно було самому все перевірити!- гнівно завершив барон.

- Не розумію про що Ви, бароне. - невинно хлопаючи віями, сказала я.

- Вибачте нас, панове, але я хотів би познайомити князівну ще з деякими гостями. Гарного вечора!

І взявши під руку, Кремолл відвів мене від незручних питань, які ось ось мали посипатися. А, коли ми відійшли на достатню відстань, князь із усмішкою запитав:

- Адже я правильно зрозумів, що Фейкон - один з багатьох наречених, що не спромоглися Вас отримати?

– Можливо, я не пам'ятаю всіх. - неоднозначно відповіла я.

- Натомість він тепер точно Вас не забуде, - з іронією зауважив князь і додав. - Так йому й треба! Втратив свій шанс. Він там щось бурмотів про якусь картину та обман. Я так розумію, тут без магії не обійшлося? Чи не хочете поділитися, Нерісіє?