Глава 14

І ось настав день, коли мав відбутися бал. Настрою бути присутньою на цій урочистості в мене не було жодного. Все тому, що мені так і не вдалося дізнатися хоч щось про батьків Дерека за цей час. Щоночі до самого світанку я обходила замок вздовж і впоперек - все марно. І, звичайно, я всіляко намагалася потрапити до кабінету Кремолла, але зняти захист магічного замка мені не вдавалось.

Не йти на бал – було б якось дивно, та й підозріло, адже за ідеєю, заради нього я сюди й приїхала. Тому стою зараз навпроти дзеркала і терпляче чекаю, поки Діна закінчить останні приготування.

Для виходу я вибрала: пишне, темно фіолетове оксамитове плаття, з об'ємними рукавами до ліктя, при цьому рукави тримаються на кінчиках плечей, практично повністю їх відкриваючи. Поділ, корсаж і рукави сукні, розшиті бірюзовими візерунками, в тон мого волосся, що нагадує малюнок на морозному вікні. Цього разу я дозволила Діні робити з моїми пасмами все, що їй заманеться. Вона примудрилася зібрати всю копицю волосся в оригінальну зачіску, прикрасою якої стала: шпилька у вигляді пера павича - та сама, яку мені подарував Дерек.

Через чверть години дворецький сповістив про те, що стали прибувати інші гості і князь просить мене пройти до бальної зали. Спускаючись парадними сходами, я кинула погляд на вхідні двері, де юрмилися запрошені, знімаючи з себе плащі та накидки, віддаючи їх прислузі.

В той момент, коли серед інших лакеїв, я побачила Дерека, що приймає верхній одяг, я застигла в заціпенінні. Що він тут робить? Я дивилася на нього і в моєму серці щеміла невимовна туга. Це так несправедливо! Він мав би зараз зустрічати всіх цих гостей як господар будинку, а не прислуговувати їм. Але треба віддати Дереку належне, він поводився з гідністю, абсолютно не показуючи того, що його зачіпає ця ситуація. На його обличчі не відображалося жодної емоції, доки він не побачив мене…

Дерек із захопленням розглядав моє вбрання, повільно ковзаючи поглядом від подолу сукні по спідниці все вище і вище, потім по корсажу, поки наші очі не зустрілися. Не можна було не помітити, що його вразило побачене. Неначе ненароком, я піднесла руку до волосся і злегка повернула голову, ніби поправляючи зачіску, так щоб він помітив шпильку. І він помітив… У куточках його очей з'явилася ледь помітна посмішка, але вже за секунду вона зникла.

Причиною цього стала поява Кремолла, а точніше його руки на моїй талії. Підійшовши зі спини і, обійнявши мене, князь незворушно так промовив:

- Бачу Ви помітили, що я задіяв вашого слугу. Сподіваюся, Ви не проти? Справа в тому, що на бал прибуло вдвічі більше гостей, ніж планувалося. Тому мої слуги були вже неспроможні впоратись з напливом відвідувачів.

Я проти! Проти! Так і хотілося закричати, але зусиллям волі я змусила себе промовчати. Кремолл, поклавши мою руку собі на лікоть, повів мене у бік бальної зали.