Позбутися компанії князя не вдалося, коли він дізнався, що я планую сходити на стайню - виявив бажання мене супроводжувати, а заразом і проїхатися верхи.
З Кремоллом ми домовилися зустрітися на стайні через півгодини, тому мої збори зайняли не більше п'ятнадцяти хвилин, оскільки час, що залишився, я планувала витратити на розмову з Дереком.
Я одягла амазонку світло-сірого кольору. Діна зібрала моє волосся в пучок і сховала його під капелюшок. Після цього лакей провів мене до стайні, а головний конюх, показав де знаходяться стійла моїх коней і пішов шукати Дерека. Буквально через декілька хвилин за моєю спиною роздався знайомий голос:
- Чим можу бути Вам корисним, князівно?
Відірвавши руку від шиї рудого коня, якого гладила, я розвернулася до того, хто говорив. Дерек стоїть, схиливши шанобливо голову, як і належить у цій ситуації, якби він і справді був моїм слугою.
- Я хотіла б проїхатися верхи на Юніорі. - сказала я.
Тільки після цього Дерек підвів голову і глянув на мене, а я раптом зрозуміла, що із завмиранням серця чекала на цей момент. Добре знайомі блакитні очі дивилися на мене так, ніби шукали у моїй зовнішності якісь зміни. Не знаю скільки ми так простояли, але Дерек схаменувся першим, сказавши:
- Буде зроблено, пані.
І він почав сідлати для мене коня.
- Як ваші справи? – маючи на увазі: його, Нода та Вардока, тихо спитала я.
- З нами все нормально, а от як справи у Вас? Чому Ви не надіслали до нас Діну, щоб вона розказала, як у вас справи? - Дерек теж говорив напівпошепки, але в його голосі лунали гнівні ноти.
Згодна – це моя необачність, могла б і здогадатися поінформувати їх про перебіг розслідування.
- Чесно кажучи, особливих новин немає. Мені поки що нічого не вдалося дізнатися про ваше минуле. Хоча я побувала вже в багатьох кімнатах та залах, але відчути свій дар так і не змогла.
- Нерісіє, я не про минуле, а про сьогодення говорю! - перебив мене Дерек, навіть забувши про конспірацію.
Стою. Розмірковую... Це він про що?
- Я маю на увазі, як поводиться Кремолл? Він Вас нічим не скривдив? – тепер у його інтонації лунала тривога.
- Ні ... - все ще розгублено відповідаю я.
- Точно? Він так дивився на Вас, коли побачив вперше. Кремолл явно щось задумав… Я вже пожалкував, що втягнув Вас у цю справу.
- Перестаньте! - відмахнулась я. - І потім, чи Вам не знати, що я себе просто так скривдити не дам!
Останньою фразою я досягла бажаного: Дерек нарешті посміхнувся, тією самою усмішкою, яка раніше не сходила з його обличчя. І побачивши яку, я відчула, як в мене потепліло на серці.
- Так, я вже й забув, якою Ви можете бути, якщо Вас роздратувати. – все ще посміхаючись, сказав він.
Закінчивши сідлати коня, Дерек подав мені руку, щоб допомогти забратися на Юніора. В цей момент у стайню заїхав князь Кремолл. Традиційно одягнутий в чорний одяг та на вороному коні. Під'їхавши до нас, він лише мимохідь глянув на Дерека і звернувся до мене:
- Ви готові, Нерісіє?
Я кивнула головою на знак згоди і, спираючись на руку Дерека, сіла на коня. Після чого він промовив:
- Мені Вас супроводжувати, князівно?
Але ця фраза зовсім не тягнула на запитання, оскільки вона прозвучала в ультимативній формі. При цьому Дерек свердлив мене таким поглядом, ніби хотів пригвинтити до підлоги разом із конем.
- Не варто… - відповів за мене Кремолл, а побачивши, що наша з Дереком німа сцена затяглася, з іронією додав. – Не з'їм я вашу князівну… Хоч і дуже хочеться…
Після цих слів на обличчі Дерека гнівно заходили жовна. Було видно, що він тримається з останніх сил. Щоб не сталося непоправне, я лише сказала:
- Спасибі. Не потрібно.
І ми з Кремоллом покинули стайню.