Глава 12

Наступний ранок приніс мені подарунок у вигляді сніданку на самоті. Коли я спустилася до їдальні, дворецький передав мені вибачення від князя за те, що він не зможе розділити зі мною трапезу, оскільки зайнятий важливими справами у своєму кабінеті.

Цікаво, чи не в тому це кабінеті, до якого я вчора не змогла потрапити? Я швидко поснідала, а чай попросила подати до моєї кімнати.

Ми випили з Діною по чашці ароматного чаю, а коли служниця прийшла забрати посуд, дещо сталося…

Розставивши чашки на підносі, вона вже була попрямувала до дверей, як одна з чашок зісковзнула і, впавши розбилася. Мене здивувала реакція дівчини: вона завмерла як вкопана, наче приросла до підлоги і спочатку довго гіпнотизувала поглядом розбиту чашку, а потім беззвучно заплакала.

- Не хвилюйся так. Адже це лише чашка. - вирішила заспокоїти я дівчину.

- Що Ви, княгине, це ж сервіз роду Брінсток! Князь, наказав Вам подавати тільки його. Коли він дізнається, що я розбила чашку... - її голос затремтів, а разом з ним і руки, в яких знаходилась таця з посудом.

- Тобі треба заспокоїтися, бо ризикуєш розбити ще щось. - сказала я, забравши тацю з її рук.

Дівчину від страху трусило так, наче її лихоманило. І це наводило на думку, що князь Кремолл дуже суворий зі своїми слугами, якщо не сказати більше.

Згадала! Коли ми заїжджали на маяк до Ановара, я поповнила запаси своєї сумки і прихопила, про всяк випадок, баночку з феріллою. Діставши її, я попрямувала до розбитої чашки. Перевернувши пляшку, я почала поливати її вмістом уламки, що лежали на підлозі. І цього разу винахід Ановара не підвів - шматочки чашки зібралися воєдино за лічені секунди.

Реакцію Діни та засмученої дівчини не складно було передбачити: вони здивовано блимали очима, дивлячись на відновлену чашку.

- Ви чарівниця! - скрикнула дівчина і кинулась до моїх ніг, намагаючись поцілувати поділ мого плаття.

Тепер моя черга дивуватися.

- Перестань, ти що! - піднімаючи за плечі нещасну, говорю я.

- Ви врятували мене, княгине! Врятували! - тепер плачучи вже від щастя, белькотіла вона.

- Як тебе звати? - вирішила я переключити її увагу.

- Раяна.

- Ось що, Раяно. Я нічого такого не зробила. Цей засіб винайшов мій вчитель, а я лише ним скористалася.

- Все одно, Ви мене врятували! Я Вам така вдячна, княгине! Я можу бути чимось корисною? – з надією у голосі спитала дівчина.

- Дякую, нічого не потрібно. Можеш йти.

Служниця, явно засмучена моєю відмовою, підняла чашку з підлоги і, дбайливо поставивши її на тацю, рушила до дверей.

- Хоча, стривай! Підкажи, де знаходиться кабінет князя? - звернулася я до дівчини.

- Я проведу Вас до нього, княгине. - зрадівши, сказала Раяна.

Я мала рацію: кабінет Кремолла знаходився за тими самими дверима з гарними різьбленими стулками з червоного дерева, які вночі були зачинені на два замки. Раяна підвела мене до дверей і поспішила зникнути з поля зору.

План дій був простий: заявитися до кабінету, ніби я помилилася дверима, головне не забути при цьому невинно хлопати віями і мило посміхатися. А потім, зітхаючи розглядати обстановку, попутно розпитуючи про кожну річ, що знаходиться у кімнаті.

Але щойно я зібралася відчинити двері з кабінету вийшов князь. Побачивши мене, він здивувався, але виду не подав.

- Нерісіє, який приємний сюрприз! Чим зобов'язаний? - запитуючи, Кремолл вставив ключ у замкову щілину, провернув його, а потім поклав собі в кишеню сюртука.

- Вибачте, князю, не хотіла Вас турбувати. Я шукала бібліотеку, хотіла взяти якусь книгу, щоб ввечері почитати.

- Це моя помилка, що Вам досі не показали, де знаходиться бібліотека.

Кремолл особисто провів мене до бібліотеки, а потім терпляче чекав, поки я ходила між стелажами. Я вдавала, що захоплено підбираю для себе книгу, а насправді думала, як би позбутися уваги князя.

О, придумала! Скажу, що схожу на стайню, щоб відвідати свого коня. А якщо пощастить, то побачусь з Дереком і розповім йому як ідуть справи. Не дивлячись, схопила першу потрапившу під руки книгу, я поспішила до виходу.

- Дозвольте поцікавитись, княгине, - сказав Кремолл, простягаючи руку до вибраної мною книги і додав. - Цікаво, що зараз читають юні леді?

Не замислюючись, віддала йому книгу. Але коли, після прочитання назви, брови князя поповзли вгору - самій стало цікаво, що ж зараз читають юні леді?

А виявилося, що вони надають перевагу: науковому опису геологічної будови верхніх пластів Кірінейського хребта.

- Ви серйозно це читатимете? – здивовано перепитав Кремолл.

- Звісно! Давно шукала цей фоліант. - з незворушним обличчям забрала книгу у князя і попрямувала до виходу, подумки вмовляючи себе не розсміятися.