Глава 3

Вночі, дочекавшись, поки всі у замку позасинають, я прошмигнула до своєї лабораторії. Витратила півгодини, і таки зламала захист, який поставив наш міський маг. А як прорвалась всередину, одразу взялась за роботу, оскільки багато замовлень отримала сьогодні у місті. Серед першочергових прохань: вітаміни для тварин – замовлення фермера Тока; барвники для тканин – замовлення кравчині Лейли; бальзам, що покращує зростання та стан волосся – замовлення перукаря Вейда та інші.

Провозилася я в лабораторії майже до самого ранку. Виходячи звідти, я повернула на місце останні два плетіння, які ставив маг. Не те щоб, я боялась, що тітка помітивши їхню відсутність, знову покличе місцевого мага, а я не зможу розкрити його новий захист, просто набридло витрачати на це час. Коли добралася до своїх покоїв з повною сумкою готових замовлень, лягла в ліжко і з почуттям виконаного обов'язку проспала дві години до світанку.

Вранці, сидячи в їдальні, як завжди за неїстівним сніданком, я задумалася про щось своє, що навіть не помітила, як у кімнату зайшов дворецький і приніс Таїрі якийсь конверт. Але, коли тітка радісно викрикнула, прочитавши його вміст, я аж підскочила від несподіванки.

- Нерісіє, тебе запрошує князь Кремолл у замок Брінсток на бал, який відбудеться за два тижні! – Не тямлячи себевід щастя, поінформувала мене родичка. - Треба встигнути підготувати твій багаж, може встигнемо замовити ще пару суконь у місцевої кравчині.

Вона продовжувала будувати райдужні плани на моє найближче майбутнє, а я лише задумалася про те, що мені знайома ця назва – Брінсток…

- Брінсток? Десь я це вже чула…– задумливо промовила я.

- Звичайно чула. Правда, це стара історія... Років п'ятнадцять тому замок належав князю Ейвару Брінстоку, у ньому він жив зі своєю дружиною та маленьким сином. Але щось у них там сталося, і князь із княгинею трагічно загинули, а їхній син кудись зник. Через рік після того, як хлопчик не повернувся, замок разом із князівством перейшов у спадок дядькові князя Ейвара – лорду Кремоллу і він отримав титул князя. Тепер це найзавидніший наречений у всій імперії! Отже, ми не можемо упустити такий шанс. Ти рада, Нерісіє? - запитує мене Таїра.

- Безмежно. - видавивши із себе щось схоже на посмішку, вимовила я. А сама в голові вже перебирала можливі варіанти «хвороби», на яку я захворію через кілька днів.

Насилу позбавившись Таїри, повернулась до себе в кімнату - єдине місце в замку, де я можу вільно дихати. Колись це була кімната моїх батьків. Після їхньої смерті, і з появою в замку тітки, все почало змінюватися. Вона затіяла колосальний ремонт, переробила більшу частину замку. Але кімнату батьків я зі скандалом відбила та оселилася в ній сама. Тепер це моя маленька фортеця, ну ще лабораторія, хоча туди руки моєї родички все ж таки іноді дістають. А за це майже всі мої невдалі експерименти випадково бувають протестовані на її улюблених речах або улюбленцях. Ну, чи не випадково.

Я перевдягнулась у простеньку сукню, щоб відповідати образу служниці та змінила колір волосся на темно каштановий. Закінчивши своє маскування, я, підхопила сумку з підготовленими замовленнями і, вийшовши із замку, пішла у бік маяка. Вирішила спочатку відвідати Ановара та поділитися з ним новиною про запрошення на бал від князя Кремолла.

Я майже дійшла до повороту, за яким видно маяк, як на мене напали! Спочатку я почула дивний шурхіт за спиною, а потім хтось схопив мене за талію і потяг убік від дороги.

Я спочатку так розгубилася, що зовсім забула, про те, що відьма і можу використати свою силу, щоб захищатися. Тому зробила перше, що спало мені на думку – вкусила нападника, а потім почала відбиватися щосили. Мені навіть вдалося досить сильно вдарити його по нозі, незважаючи на те, що він дуже великий чоловік і вищий за мене у два рази. Після успішно проведеного мною маневру, здоров'як квітчасто висловився з цього приводу, дістав з-за пояса мотузку і прив'язав нею мої руки до тулуба.

 Я пихтіла і виривалася, навіть змогла вкусити його ще раз, тепер за іншу руку. Після чого він зав'язав мені ще й рота. А я тільки збиралася покликати когось на допомогу, правда, більше для порядку, бо цією дорогою зазвичай мало хто ходить.

Потім, цей здоровань, підхопив мене на руки і доніс до коня, що стоїть неподалік. Закинувши мене на жеребця, і сівши позаду, він пустив тварину у галоп. З явним запізненням, але я все ж таки згадала, що я відьма і вирішила ментально наказати коневі встати дибки. Для мого викрадача це буде несподіванкою, можливо він впаде, а я буду готова до цього і зможу втриматися.

Але в мене нічого не вийшло! Кінь не реагував на мої накази, я спробувала ще раз – безрезультатно. Це що взагалі таке? У мене завжди чудово виходило невербально спілкуватися з тваринами. Тоді я вирішила спробувати щось інше: викликати туман, наприклад, але і це у мене не вийшло!

А ми все мчали кудись у протилежний бік від замку. Хвилин через десять мій викрадач почав видавати якісь дивні звуки, схожі на крик птаха. Через деякий час у далечині почулися схожі звуки і чоловік почав на них відповідати. Так вони перегукувались один з одним, поки інші «птахи» не зазвучали зовсім поруч і я виразно почула тупіт інших коней.

Через густий гай на дорогу виїхали ще два вершники, а порівнявшись, поїхали поруч із нами. Я, звичайно, намагалася їх роздивитись, але на такій швидкості це погано виходило. Та й більше мене зараз хвилювало питання – куди поділася моя відьомська сила?

Так ми проїхали години зо три і нарешті зупинилися. Здоров'як зняв мене з коня і посадив прямо на землю, притиснувши спиною до стовбура дерева. Після цього крадії просто стоять і втрьох схрестивши руки на грудях, дивляться на мене, а я, відповідно, розглядаю їх.