Глава 2

І все-таки Ановар геній! Йому вдалося створити феріллу – речовину найвищого ступеня складності та безсумнівно дуже корисну штуку для господарства. А ще, він має рацію, треба бути обережнішою, адже сьогоднішній промах із волоссям, міг дорого обійтися. Мене могли помітити в місті, і вся, майже десятирічна легенда про специфічну зовнішність князівни Нерісії, виявилася б проваленою.

Вся справа в тому, що коли десять років тому мої батьки померли від страшної хвороби, моїм опікуном стала троюрідна сестра моєї матері – Таїра. Я теж тоді захворіла, але пізніше мами і тата, тому Ановар встиг мене врятувати. Він виготовив сироватку від шевойли – вірусу, який поширювався у багатьох князівствах імперії і здебільшого був смертельно небезпечний. Тоді на шевойлу захворів кожен другий житель міста і багато мешканців замку. Якби не Ановар – епідемія поширилася б у всьому нашому князівстві. З тих пір він став для мене найближчою людиною, яка замінила мені батьків.

І ось, будучи ще дитиною, я випадково почула розмову Таїри з її чоловіком, про те, що як тільки мені виповниться сімнадцять років, потрібно мене видати заміж. При цьому необхідно, щоб у майбутнього чоловіка був обов'язково свій маєток або замок, щоб він спокійно відмовився від моєї спадщини, яке Таїра потім прибере до своїх рук.

З цією проблемою я відразу побігла до Ановара, а він заспокоїв мене, сказавши, що обов'язково щось вигадає. Ось він і придумав: ті самі магічні пастки, що приваблюють женихів, які заблукали, до нього в маяк.

Крім цього, починаючи з десятирічного віку, я перестала з'являтися у місті зі своїм справжнім волоссям, що б ніхто в місті не знав, як я виглядаю насправді. Я навіть стала видавати себе за служницю князівни Нерисії. Так було простіше спілкуватися з містянами, дізнаватися про всі новини, та по можливості допомагати їм, використовуючи свій дар.

А допомогти дуже хотілося! Адже відколи князівством стала керувати Таїра, люди почали жити набагато гірше. Вона збільшила розмір зборів у міську скарбницю, а на ці гроші влаштовувала бали та прийоми. Її абсолютно не цікавили проблеми мешканців князівства, вона не займалася розвитком ремісництва, торгівлі та інфраструктури.

Я дуже сподівалася все змінити після того, як стану повнолітньою і зможу сама керувати справами. Для цього я спеціально вмовила тітку відправити мене вчитися до сусіднього міста до Академії містобудування. Вона була, звичайно, здивована тому, що я виявила бажання вчитися, але з радістю мене відпустила, адже так вона мене майже два роки не бачила.

Тепер про моє волосся… Звідки такий дивний колір? А за це спасибі моїй бабусі! Вона була єдиною відьмою, яка народилася у нашому роді за останні сто років. Коли бабуся дізналася про вагітність моєї мами, дуже хотіла, щоб онучка (вона точно знала, що буде онучка, адже для відьми не проблема це дізнатися), також народилася відьмою.

І ось моя бабуся, в таємниці від усіх, всю вагітність підсипала мамі різні зілля та порошки з заклинаннями. В результаті вона таки досягла свого – я  народилася відьмою. Але бабуся трохи перестаралася і, як побічний ефект, я  з'явилася на світ з бірюзовим волоссям. Коли тільки батьки мене побачили, розуміюче між собою переглянулися, а потім запитливо подивилися на бабусю, а та у відповідь, так безневинно знизала плечима, мовляв: «А що я? Я нічого!».

Згодом виявилося, що бірюзове волосся – це не єдиний побічний ефект… Коли я почала підростати, а в мені прокидатися відьомська сила, цієї сили виявилося дуже багато.  На додачу мої здібності були дуже різноманітними: я могла бачити минуле – найрідкісніший дар серед відьом та магів; керувати стихіями; невербально спілкуватися з тваринами та багато чого іншого. Я навіть сама поки що не знаю всього. Коли бабуся була жива, вона мене всьому навчала і допомагала керувати надздібностями. Але, нажаль, через рік після смерті батьків вона теж померла. Отак я залишилася сиротою.

Поки це все згадувала, дісталася містечка, що лежить біля підніжжя замку Моліверт. На ринковій площі, як завжди багатолюдно. У самому центрі зібрався натовп людей, а шинкар щось натхненно розповідає, насолоджуючись загальною увагою.

Думала теж підійти, дізнатися останні новини, але Еліза, яка стоїть у натовпі  (дочка гончара Вріна), побачивши мене, поспішила на зустріч.

- Пані, Римо! (під цим ім'ям мене тут знають, як служницю княгині Нерісії).

-Я вже боялася, що вас сьогодні не буде. – схвильовано почала дівчина.

- Я ж обіцяла, що прийду. Ось тримай, тобі княгиня Нерісія передала, - і простягаю Елізі згорток, захований у мене за пазухою, з кремом для її тіла.

Вся справа в тому, що у неї через два дні весілля, а її шкіра вже встигла дуже засмагнути і дівчина, з відомих лише їй причин, з цього приводу комплексує. Хоча, як на мене, їй дуже йде смаглявий колір шкіри. Але у кожної нареченої свої бажання, тим більше створити крем, що освітлює шкіру для мене не проблема.

- Княгиня сказала, щоб ти нанесла крем на шкіру ввечері, напередодні весілля. Його дія триватиме рівно добу.

- Передайте, будь ласка, мою щиру подяку князівні! І дякую Вам, пані Римо! – захоплено заторохтіла Еліза.

- Добре передам. Елізо, скажи, а що за збори біля корчми?

- Ой! Це неймовірно, пані Римо! До нашого міста заїжджав Величний маг Уртюг з Вейроли і зупинявся пообідати в шинку Гомода. Так от, шинкарю вдалося вивідати у слуги мага, куди вони їздили і навіщо.