Глава 1

Ановар сидить на кам'яних сходах, що з'єднують між собою піщаний пляж біля моря і вхід у старий маяк, чекаючи світанку. Він полюбив ці місця з того часу, як оселився тут десять років тому. Кращого місця для того, щоб спокійно зустріти старість не можна було і знайти. Тим більше, що Ановар шукав, цілих п'ять років шукав відокремлене місце, поки не натрапив на цей покинутий маяк. Він знаходиться в деякому віддаленні від замка та оточуючого його містечка, тому тут можна спокійно займатися дослідженнями і практикуватися у магії, не хвилюючись, що хтось може йому завадити. Хіба що…

За декілька секунд до того, як сонце все ж мало з’явитись із-за обрію, з боку маяка почувся дуже гучний хлопок, наче щось вибухнуло. Ановар дістав з кишені свій годинник на ланцюжку і хитаючи головою вимовив:

- Не дочекалася лише дванадцять хвилин…

Повернувши голову у бік маяка, старець побачив, як маленька жіноча фігура, загорнута у довгий плащ, виблискуючи бірюзовими кучерями вискочила із-за дверей і почала бігти в сторону лісу.

Піднявшись на ноги, Ановар рушив до маяка, зайшовши в середину, він одразу піднявся на другий поверх, де знаходиться його лабораторія. Коли старець відчинив двері, його очам постала картина, яку він і очікував побачити: стіл, де стояла колба з експериментальним матеріалом і всі предмети в радіусі двох метрів від столу були заляпані в'язкою, прозорою рідиною.

У цей момент двері на першому поверсі відчинилися і демонстративно дзвінко грюкнули, сповіщаючи про прихід гості. Після чого почулися швидкі кроки гвинтовими сходами, і бадьорий окрик:

- Ановаре, це я!

Двері відчинилися і в кімнату влетіла збентежена дівчина, одночасно запитуючи:

- Я встигла? Встигла?

Старець обернувся, глянув на гостю, і не міг не визнати, що акторка з неї чудова. Так природно вдавати, ніби це не вона кількома хвилинами раніше, не дочекавшись належного часу, намагалася перевірити результат експерименту, і вчинила цей погром. Але Ановар, який знає не перший рік, це нестримне створіння, вирішив їй підіграти.

- Ні, не встигла, за дванадцять хвилин до закінчення дослідження, колба вибухнула. От тільки не можу зрозуміти чому?

- Що правда? Як прикро! - розчаровано зітхаючи, вимовляє дівчина.

- Не те слово..., - старець підходить до столу, вдає, що розглядає залишки від колби, а сам спостерігає з-під напівприкритих вій за злочинницею, - Скажи, Неріс, ти добре запам'ятала, те, що я тобі розповідав про характеристики ферілли?

- Звісно! - впевнено вимовила дівчина.

- Тоді скажи, що буде з будь-яким предметом, на який потрапить бодай одна крапля цієї рідини? Будь то стілець, стіл, або інші меблі?

– Ну як, що буде? Спочатку рідина буде прозора, а через сім хвилин забарвиться в яскраво-малиновий колір. О дивись, Ановаре! На столі рідина вже поступово змінює колір. – натхненно вимовляє дівчина, показуючи пальцем у бік столу.

- Так, так я бачу… - підносячи до лиця шматочок скла, каже старий. - Скажи, Нерісіє, а краплі на плащі однієї допитливої особи, теж мали б змінити свій колір?

Ановар не зміг втримати посмішку, тому що авантюристка таки потрапила на гачок… Спочатку дівчина перелякано кинула погляд на поділ свого плаща, а побачивши, що ніяких крапель там немає, зрозуміла, що її обдурили. Спочатку, вперши кулачки у свої боки, і постукуючи однією ніжкою по підлозі, Нерісія вже хотіла висловити своє обурення. Але побачивши прискіпливо підняту брову свого вчителя, вирішила, що краще все-таки покаятися:

- Так! Це я, Ановаре. Пробач! Пробач мені! Я ледве дочекалася ранку. Мені було просто нестерпно цікаво дізнатися, якими будуть результати експерименту.

- І як, дізналася? - з іронією питає старець.

 - Майже ... - прикусивши нижню губу, і розглядаючи носки своїх туфель, прошепотіла дівчина.

 Старий маг лише зітхнув і хитаючи головою промовив:

- Ось навчаю тебе, навчаю, що в експериментальній справі головне: точність, терпіння і відсутність поспіху. Але все безуспішно!

Після цих слів, він нахилився і дістав з-під столу ще одну колбу, побачивши яку, дівчина радісно підстрибнула і заплескала в долоні.

- Ановаре, ти зробив дублікат!

- Ні, це не дублікат. Це оригінал, а та колба, яку ти розкрила, була підробкою.

Але дівчина вже не слухала, що їй говорили, а з палаючими очима наближалася до заповітної мети – оригіналу тієї самої ферілли. І знову магу довелося її гальмувати:

- Ще не час...- поглядаючи на стрілку свого годинника, сказав Ановар, а через тридцять секунд додав. - А ось зараз можна.

Старець відкрив кришку колби і вони разом із дівчиною одночасно до неї зазирнули. А в ній була здавалося б, нічого не варта, в’язкоподібна рідина блідо пурпурового кольору. Але це лише на перший погляд…

- Нумо, Нерісіє, збігай на перший поверх і принеси ту вазу, що тобі завжди подобалась.

- Ту, яку вам подарував міський гончар Врін? За те, що ви вилікували його доньку?

- Так, ту саму.

- Нізащо!