20. “Я не хотів робити тобі боляче…”

 Лев

Я приїхав додому раніше за Ві, тож коли почув, що у двері дзвонять, був впевнений, що це вона. 

Поки був час, я все продумав. Сьогодні ми мали піти на перше побачення. Дійсно життя налагоджувалось, мені навіть не вірилось, що все виявилось так просто. Треба було просто відпустити минуле і тоді теперішнє одразу зайняло своє місце. Так, місце Ві було поруч зі мною, в цьому я не сумнівався. 

Коли підійшов до дверей і відчинив їх, то так і застиг від здивування. Переді мною стояла не Ві, це була Мел.

Я вже й не згадував про неї, все було в минулому, аж раптом вона отак просто зʼявилася в мене на порозі. 

Якусь мить я просто витріщався на неї, не знаючи, що сказати. Тоді Мел сама заговорила: 

 — Нам треба поговорити, це дуже важливо! 

Я подумав, що в цьому дійсно є сенс. Ми з Мел так і не розставили крапки над "і" в нашу останню зустріч. Тож, певно, буде правильно проговорити все вголос.

— Добре, — я кивнув. — Давай поговоримо. 

Я помітив, що один з охоронців пильно дивиться на нас і додав:

— Тільки зайдемо в будинок, не будемо обговорювати це на порозі.

Мел кивнула:

 — Добре, давай зайдемо.  

Я провів її до вітальні. Було дивно йти поруч з нею зараз. Якусь мить ще буквально до вчора я боявся цієї зустрічі.

Не знав, якою буде моя реакція на неї, не знав, що відчуватиму.

А ще, не буду обманювати, до вчора я боявся, що можу все ще кохати її. Тому і не міг зізнатися Ві.

Але щойно я їй зізнався, то зрозумів, що дійсно більше не кохав Мел. Це пройшло.

Коли ми зайшли до вітальні, Мел сказала:

 — Знаєш, я довго думала і зрозуміла, що була не права. Я кохаю тебе і хочу бути з тобою, мені більше ніхто не потрібен, окрім тебе. 

Вона казала щиро, я бачив це. Такий закоханий погляд неможливо підробити.

— Пробач, тепер все змінилося, — я зітхнув. — Я кохаю її. Тільки зрозумів це. Довго до мене доходило. 

 — Кого? — вражено запитала Мел. — Кого ти кохаєш? 

— Ві. У нас тепер все серйозно. Це більше не гра. 

 — Це дівчисько? — вона вражено похитала головою . —  Ти ж сам казав, що це одруження — фіктивне і тимчасове. Заради грошей. Ти перехопив цю дівчинку у брата, хотів таким чином утримати керівництво над фірмою… Тоді я сказала, що не буду чекати, але… Я не можу. Не хочу бути ні з ким іншим, окрім тебе… Я кохаю тебе… 

Її очі наповнилися сльозами, вона дивилася на мене одночасно з сумом і надією. 

— Пробач, Мел. Я дуже кохав тебе раніше. Хоча… Можливо, з самого початку між нами було більше пристрасті, ніж якихось ніжних почуттів. Ми обоє не йшли на поступки, ні ти, ні я. Нам обом була важливішою робота, нема сенсу це заперечувати. То може, це було і не кохання зовсім? Одержимість, жага забороненого, пристрасть. Я не кажу, що нам було погано разом, але все ж це було не кохання. 

 — Якщо це не кохання, то що тоді кохання? — видихнула вона. —  Ця дівчина задурила тобі голову, ти повівся на те, що вона вміло прикидається наївною дурепою, всі чоловіки на таке ведуться…

— Власне, саме на її прикладі я і зрозумів, що таке справжнє кохання, Мел. Саме в тому, як вона ставилась до мене, коли я ще її не кохав, я побачив це. Я закохався пізніше. Поступово почуття росли і росли, аж поки я не зрозумів, що це воно. Оте справжнє, — я зітхнув. — Я мав поговорити з тобою раніше. Але до мене самого це дійшло тільки вчора. 

 — Це тимчасове захоплення, гормони, — сказала Мел. — Ось побачиш, коли ти знімеш ці рожеві окуляри, побачиш, що твоя Ві — недалека і обмежена, тобі стане нудно з нею. Тоді ти згадаєш, що я тобі говорила про неї…

Вона затулила обличчя руками і розридалась. 

Я хотів захистити Ві, але розумів, що в Мел зараз просто говорить образа, а саму Ві вона все одно не знає. Я був винен в тому, що вона зараз плакала. 

— Пробач, я не хотів робити тобі боляче, — сказав неголосно. 

— Я сама винна, — відповіла вона, схлипуючи. — Треба було не дозволяти тобі поселяти її в твоєму домі, одружуватися з нею. Я була така дурна, коли думала, що ти завжди будеш моїм, що коли відштовхуватиму тебе, ти ще більше будеш прив’язуватися до мене… А тепер я тебе втратила! 

 Віола

Я не стала слухати далі, мені й так було все зрозуміло. Побігла до своєї кімнати і почала збирати речі. Я не могла більше залишатися в цьому будинку. Мені було соромно, що мене так дурили, використовували, але найгірше було від того, що я повірила його словам кохання, повірила, що дійсно потрібна йому. Потрібна лише, щоб отримати ті свої гроші… Хай вдавиться ними! 

Я визирнула у вікно і побачила, як Мел виходить з будинку і сідає в машину. Чомусь Лев не проводжав її. Шифрується від охорони, щоб не сказали мені? Але я й так уже в курсі всіх їхніх оборудок! Дочекавшись, поки вона поїде, я взяла валізу і вийшла з кімнати. 

І прямо на сходах зіткнулася з Левом. Він якраз підіймався нагору. 

— Привіт, а коли ти прийшла? — здивувався він. — І що це за валіза?