19. Зізнання

Лев

Всі ці кляті розбірки і допомога тим, хто на ту допомогу не дуже й заслужив, дратували. Але я не міг залишити все так, як було. Тому довелось все ж таки допомогти… Довезти додому, навіть в ліжко вкласти. 

Часу це зайняло немало через те, що довелось їхати на цю вечірку аж за місто. Ну але врешті-решт я впорався. 

Вже коли сів у машину, щоб їхати додому, перевірив телефон. Ві не писала і не дзвонила. Я вирішив сам набрати її, але вона не брала слухавку.

Це мене трохи напружило, але може все через те, що вже було досить пізно. Раптом вона спить?

Я поїхав додому максимально швидко.

Я пройшов до вітальні, але Ві тут не було. Певно, вже лягла спати? Я піднявся нагору, в кімнаті Ві світло теж не горіло. Я зазирнув до кімнати, її там також не було. Як і не було у мене чи деінде. Я запитав охорону і вони сказали, що Ві ще не поверталась.

Куди це вона поїхала, що не поверталась так пізно? 

Я знову почав набирати її, але саме в цей момент побачив з вікна, як до воріт підʼїжджає таксі.

Одразу вийшов з дому і за хвіртку. 

Ві  вийшла з машини і, не дуже твердо тримаючись на ногах, пішла в мій бік. Побачивши мене, вона вигукнула:

— О, мене зустрічають, як це мило!  Що, Мел ти вже не потрібний? 

— До чого тут Мел? — я насупився. — Ти що, пʼяна? 

— Ну випила келих-другий, а що, не можна? — насупилась вона. — Ти ж до Мел їздив, жити без неї не можеш, ой! — вона заточилася і мало не впала, щоб встояти на ногах, ухопилась за мене. 

— Я не їздив до Мел, — я обійняв її. — Що за дурниці? Я був у брата. Він просив забрати його. Дав адресу і відключив телефон. Це було за містом.

— Справді? — вона усміхнулась. — А я подумала, що до Мел. Що ти відчув провину через те, що ми… — Ві знітилась і замовкла, дивлячись собі під ноги. 

— Чому це я мав відчувати провину? Я хотів цього… А ти хіба ні? — я торкнувся кінчиками пальців її підборіддя, трохи підняв його, і зазирнув Ві в очі.

 — І я хотіла, — прошепотіла вона. — Я чомусь дуже тебе ревную. Не хочу віддавати нікому…

— Людину не можна віддати чи забрати, — я чмокнув її в щоку. — Кожен сам робить свій вибір. Ходімо, тобі треба поспати. Хочеш, понесу тебе на руках? 

 — Так, — сказала Ві. — Хочу.

Я підхопив її на руки і поніс до будинку. Коли ми пройшли на другий поверх, я вирішив нести Ві до своєї спальні. Вклав на ліжко і почав роздягати. Без підтексту.

— Це просто щоб тобі було зручно, — сказав вголос, стягуючи її сукню.

Але погляд все одно блукав її тілом. Вона, авжеж, заводила мене. Але зараз це не на часі. 

— Я хочу, щоб ми завжди були разом, — прошепотіла вона. — Коли ти обіймаєш мене, мені так добре…

— Мені теж дуже добре, коли я обіймаю тебе, — зізнався я, також скинувши зайвий одяг і лягаючи поруч. І так, я обійняв її зі спини. Відчувати її так близько було дуже приємно. 

 — Можна тебе про щось попросити? — запитала вона. 

— Можна, — я кивнув. — Проси, що хочеш.

— Не приховуй від мене нічого, — сказала Ві. — А я теж буду завжди відверто говорити про все. 

— Добре, — я чмокнув її в щоку. — Спи. Тобі треба відпочити, — я мав би зупинитись на цій репліці, але… — Тільки одне уточнення… З ким ти пила сьогодні? 

 — З Лерою. Ну, вона була на нашому весіллі, ти її знаєш… Просто мені було сумно, я подумала, що ти поїхав до Мел… І вирішила вийти кудись, трохи відволіктись…

— Треба було подзвонити мені. Я б показав тобі мого пʼяного брата по відеозвʼязку, — я усміхнувся.

 — Ага, я думала подзвонити, але не наважилась, — вона засміялась. — Ото я дурна! Я ж знаю, що ти кохаєш мене! 

Коли вона сказала ці слова, серце забилось частіше. Так, я довго заперечував свої почуття до неї. Але колись треба було покласти цьому край. 

— Кохаю, — сказав неголосно. 

Вона повернулася до мене обличчям і поцілувала. Нічого не говорила, просто обіймала міцно-міцно. 

І я теж обіймав. І цілував. Бо це була правда. Я кохав її…

 Віола

Мені було так добре і затишно в його обіймах, усі підозри відразу здалися несуттєвими. І я вже сама дивувалася з себе — як я могла повірити, що він мене зраджує. Коли Лев так дивиться на мене і так цілує… До того ж він сказав, що кохає мене, і я знала — це правда…

Ми заснули, міцно обійнявшись, і вже поринаючи в сон, я подумала, що нікооли не почувалася такою щасливою, як зараз…

***

Коли прокинулась вранці, то побачила, що Лева немає на ліжку. Я накинула халат і визирнула в коридор. Почула легкий аромат кави і зрозуміла, що він на кухні. 

— Доброго ранку, — сказала весело, заходячи туди. — Ти знову готуєш сніданок? 

— Привіт, так, — він кивнув. — Як голова? Хоч вчорашній вечір памʼятаєш? — перепитав з усмішкою.