18. “Я шукаю одну людину…”

Лев

Повідомлення мене напружило, але я не міг не відреагувати на нього. 

Ну чому коли все відносно добре, щось обовʼязково трапляється?... Я б не мав зараз покидати Ві. 

А може, я поспішив? З усім цим… Не йти за покликом ревнощів і не квапити події? 

— Мені треба буде відʼїхати. За місто, тож повернусь пізно. 

Розказувати Віолі деталі я не став. Думаю, в моїй ситуації це було цілком логічним рішенням. 

— Добре, — вона якось дивно поглянула на мене, але не стала допитуватись. — Вдалої тобі поїздки!

Вона все ще не знає багато чого про мене. І з цим доведеться щось робити, рано чи пізно. Але точно не зараз. Особливо не те, що точно засмутить її. 

Я чмокнув її в губи і пішов до спальні. Треба було збиратись….

***

Я був роздратований тим, що треба було їхати фіг знає куди з самого ранку. І що написали саме мені. Ну реально, у нас зараз не було ніяких "позитивних" звʼязків, все було натягнуто і не могло бути, як колись. 

Як би того не хотілось обом сторонам. 

Так, мені дійсно хотілось цього, не буду заперечувати. Завжди хотілось, щоб все було добре в стосунках з тими, хто важливий мені. 

Але не все завжди виходить так, як ми хочемо. Більше того, часто все виходить якраз навпаки.

От і зараз роздратований і злий на цю кляту есемеску, я, незважаючи ні на що, їхав за вказаною адресою. 

Це було неправильно. Я не мав отак просто їхати, коли мене кличуть, я це розумів. Ми — окремі люди, дорослі люди, і маємо розбиратись зі своїми проблемами самостійно. 

Поки я їхав на місце призначення, мій телефон неодноразово дзвонив. По роботі. Але зараз було не до цього. Я вклав мобільний в сумку Фарадея. Треба розбиратись з проблемами по мірі їхнього надходження. І почати з першої…

Коли я підʼїхав до заміського будинку, який знав аж надто добре, навіть відчув ностальгію. 

Дійсно, все могло бути інакше і краще, набагато краще, ніж було зараз. Але що робити, коли це "краще" завжди було потрібне тільки мені? 

На території навіть охорони не було, нікого. Я спокійно переліз паркан, бо бачив, що на сигналізацію будинок поставлений не був.

Та і не міг він бути поставлений, бо люди були всередині. Точніше, можна було поставити на сигналку територію, але видно, хтось вчора погуляв надто добре.

Я насупився, коли уявив, як саме тут гуляли і розважались вчора. 

Власне, коли пройшов далі, то вже біля басейну побачив пʼяні парочки. Двоє лежали на шезлонгу в дуже незручній позі і спали. Вони були накриті пледом до голів, тож мені довелось підходити ближче, щоб глянути, хто саме то був.

Але парочка виявилась незнайомою мені.

Тоді я пройшов далі. Будинок так само не був зачинений. Тут теж були сплячі і не тільки люди. Якась доволі бадьора відносно інших дівчина в одній білизні продефілювала сходами вниз і здивовано поглянула на мене:

— А ти ще хто, красунчику? Чому вчора не бачила тебе?

— Можу поставити зустрічне питання. Хто ти і що тут вчора відбулось?

 — О, тут було багато цікавого, і може, сьогодні теж буде, — вона підморгнула мені. — Може, вип’ємо чогось? 

— Ні, — я похитав головою. — Я шукаю одну людину. Треба зазирнути у спальні.

Я пройшов повз неї сходами, більше не звертаючи на неї уваги. Її обличчя здалось мені якимось знайомим. Але навряд ми зустрічались в закладах чи деінде. Я не так багато ходив по подібним закладам, особливо останній рік. Може, я колись бачив її по телебаченню? 

Я пройшов на другий поверх і відчинив першу спальню. І одразу побачив те, чого б точно не хотів бачити…

 Віола

Коли Лев поїхав, я не втрималась і заплакала. Якби він сказав про роботу, то може, я б так не переймалася. Але він навіть не приховував, що їде до Мел. І що “повернеться пізно”.Чомусь із нею постійно щось траплялося, і вона викликала його. А якби зі мною зараз щось сталося, чи повернувся б Лев?

Це були якісь дитячі думки. Звісно, тут, у будинку з охороною, нічого зі мною не трапиться. І все одно, наприклад, я можу захворіти? 

Я взяла телефон і написала Леву: “Ти можеш приїхати, мені якось недобре?”

Але не відправила. Ніколи не любила брехати. Та й розуміла, що хитрощами я ніяк не подію на його почуття до цієї жінки. Тут або він сам перестане відчувати щось до неї, або…

Втім, ніякого “або” не існувало. 

Я була дурною, коли думала, що він, переспавши зі мною, миттєво вилікується від свого кохання до Мел…

Щоб відволіктися, почала гортати стрічку новин. 

І раптом в одному пабліку побачила фото, на якому я впізнала Лева і Мел. Вони заходили до якогось підʼїзду, він тримав її за талію. 

Хоча це фото було й не сьогоднішнє, Лев був не в тому одязі, в якому пішов із дому, я все одно засмутилась. Не читала той допис, лише пробігла очима по діагоналі, і зрозуміла з того, що Мел збирається виходити заміж за якогось багатія, на зло коханцю ( на фото), який нещодавно одружився за розрахунком…