17. Бажана

Лев

Вона зранку дражнила мене. Реально дражнила. І я ледь стримався. Міг би не стриматись, але нас перебили… Весь день через це ходив роздратований. Коли це ми встигли помінятись ролями? Я не знав.

Спати не хотілось зовсім. Може, запросити її поспати зі мною? Наскільки це буде дивно? Хоча, можна ж обернути все в жарт і виклик типу "ти ж не боїшся після ранку?"

Ні, це якось тупо. Добре, піду хоча б скажу "Добраніч". Вирішивши, що це оптимальний варіант, я вийшов з кімнати і пішов до Ві. Постукав, але Ві не відповіла.

Я вирішив зазирнути до неї, але коли зазирнув, то побачив, що в ліжку Ві немає. Підійшов до вбиральні, постукав і туди. Там її теж не було. Тоді, коли проходив повз вікно, побачив, що вона стоїть у дворі в домашньому одязі, а біля неї стоїть якийсь хлопець.

Я був шокований побаченою картиною. Перш ніж встиг подумати, тупо побіг з кімнати в коридор, а звідти сходами вниз. Ще за мить я вже був у дворі. І саме тоді побачив, як вони цілуються.

Мій шок був в шоці. Я багато чого міг очікувати від Ві, але не цього. Руки рухались якось самі. Я відштовхнув хлопця і вмазав йому в щелепу одним чітким ударом. І одразу обійняв Ві. 

— Якого біса ти цілуєш мою дружину?! — це я вигукнув тому самогубцю. 

— Я ж казала,  що він розсердиться, — Ві, здавалося, зовсім не була шокована. — Мабуть, Сергію, тобі краще піти!

— Так, вали звідси, — додав я не так спокійно, як Ві, а сам  обійняв її ще міцніше.

— Ненормальний, — буркнув хлопець і поглянув на Віолу. — Поговоримо потім, добре? 

— Якщо знову побачу тебе в моєму будинку, так просто не підеш, розмажу! — здається, я зовсім втратив голову, настільки неочікуваним було те, що я побачив.

Він нічого не сказав у відповідь, лише мовчки вислизнув за хвіртку. 

Я взяв Віолу за руку і повів до будинку. Йшов швидко, кров пульсувала в скронях, серце билось дуже часто. 

Ві мовчала, стискаючи мою долоню. Коли ми вже дійшли до дверей, вона сказала:

 — Він все одно втратив свій шанс, коли не забрав мене тоді, ну, ти знаєш, коли… 

Я поки що мовчав. Ми зайшли до будинку, потім я повів її сходами вгору. Серце все ще не заспокоювалось. Коли ми дійшли до другого поверху і варто було відпустити її, я притис Ві до дверей своєї спальні і зазирнув в очі:

— Ти спеціально його викликала? Щоб розізлити мене?

Тупо було заперечувати очевидне. Я розгнівався. Реально. Втратив гальма, хоча до цього більш-менш контролював ситуацію.

 — Я його не викликала, — вона задерла вгору підборіддя. — Він сам подзвонив, сказав, що є якась важлива розмова… А що, тобі можна серед ночі поїхати до іншої, а мені ні?!

Замість того, щоб щось відповісти, я впився губами в її губи. Тільки коли зробив це, зрозумів, що я дуже хотів цього весь цей час. Дивно, що тримався так довго. 

Ві не відштовхнула мене, навпаки, міцно обняла і відповіла на поцілунок. Я відчув, що вона вся тремтить. 

Я і сам, здається, був в нетерпінні. Тіло реагувало на неї дуже гостро. Кожен дотик до неї викликав цілу бурю всередині. 

Я штовхнув двері за її спиною, продовжуючи цілувати її. Пару кроків, і ми опинились біля ліжка. 

Якщо не зупинитись зараз, то потім я вже не зупинюся.

Я таки вклав її на білосніжну постіль і навис згори, на мить відриваючись від припухлих від поцілунків губ:

— Зупини мене зараз, останній шанс…

Вона лише мовчки похитала головою. 

І мені вистачило цього. Мої губи знову накрили її, а долоні почали досліджувати таке бажане тіло. Так, вона була бажана, без сумнівів. Бажана, і вже давно…

 Віола

Коли я розплющила очі, то побачила, що вже ранок. Ми так і лежали, обійнявшись, я відчувала тепло його тіла, Лев обіймав мене і пригортав до себе. Мені хотілося б, щоб це тривало якомога довше, та він заворушився і розплющивши очі, поглянув на мене. 

Було страшно, що зараз він скаже, що це була якась помилка. Я навіть затамувала дихання, очікуючи цього. Але він коротко торкнувся губами моїх губ і сказав:

— Привіт… Як ти? 

— Я добре, — тихо сказала я. — Не переживай. 

Слова здавалися якимись неправильними, але я реально не знала, що кажуть в такі моменти. Може, треба було просто поцілувати його? Або сказати, що я його кохаю? Я дійсно кохала його, але чи було потрібне йому таке зізнання? Тому я й пробурмотіла те дурне “Не переживай”. 

— Я радий, що добре, — він усміхнувся. — Треба, певно, йти в душ. Підеш зі мною? 

— Піду, — я усміхнулася у відповідь. І одразу все стало легко, наче так і мало бути. Він ніби дав зрозуміти, що все це не було помилкою, що він не жалкує про те, що сталося. 

— Тоді ходімо, — він встав з ліжка і я одразу почервоніла. 

— Ти не думай, тоді з Сергієм… Він реально сказав, що нам треба поговорити, я не думала, що він мене поцілує, — сказала я. 

— Все нормально, — Лев потягнув мене за собою за руку і тепер ми стояли дуже близько. — Може, воно й на краще, що так сталося. Що був цей поштовх.