15. “Чи зможемо ми зупинитися?”

 Віола 

Цей поцілунок застав мене зненацька. Дихання збилося, серце затріпотіло у грудях. Здавалося, я от-от втрачу свідомість. Але це були приємні відчуття. Я подумала, що хочу, щоб він цілував мене ще… І хай навіть його батьки дивляться, мені було байдуже…

Але вже за мить наші губи розімкнулися.

Я зазирнула йому в очі і побачила, що його погляд якийсь розфокусований. Він облизнув губи тільки тоді ніби зібрався і прийшов в себе.

— Пробач… — прошепотів тихо. 

— За що? — мій голос голос здався якимось незвично хрипким.

— На нас дивились, я тому тебе поцілував, — сказав він якось трохи швидше, ніж до того. І так само пошепки.

— Я зрозуміла, — я ледь почервоніла. Подумала, що знову прийняла бажане за дійсне, і стало трохи сумно… — Все нормально, — додала швидко. 

— Я не мав це робити, — прошепотів він мені на вухо. — Заборони мені робити так. Ти мала б сварити мене. Ну, тихо сварити, так, щоб батьки не чули.

“Я не хочу забороняти тобі”, — мої губи вже розтулилися, щоб сказати це, але я вчасно схаменулася. Він кохає іншу дівчину, а ми з ним лише друзі. Ми ж самі про це домовились. Я не маю думати про його поцілунки і все, що може бути далі… Але все одно думала, і мені хотілося, щоб нас поселили в одній кімнаті, адже ми одружені…

— Ти не маєш почуватися винним, — прошепотіла я. — Адже треба, щоб твої батьки нам повірили, правда?  Тому ти все робив правильно…

— Правда, — він кивнув. — Правда, але…

Саме в цю мить до кімнати зайшли  батьки Лева. 

 — Ходімо за стіл, — сказала його мати.  Потім вона поглянула на мене. —  А ти часом не вагітна?

Я відчула, що червонію. 

— Ні, — сказала, відводячи погляд. 

Лев трохи стиснув мою долоню.

— Так, ходімо за стіл…

***

Коли ми вечеряли, його мати почала ніби трохи виправдовуватися за свою безцеремонність. Казала, що нічого такого не має на увазі, просто реально була б рада онукам… Зрештою батько перевів розмову на якусь більш нейтральну тему, за що я йому була дуже вдячна. 

Коли ми встали з-за столу, мати тут же сказала:

— Я підготувала для вас велику гостьову кімнату. 

— Дякуємо, — відповів Лев, а я тільки зараз зрозуміла, що це ми з Левом будемо спати в одній спальні… Відчула, як мені одразу стало жарко. Серце ніби впало в п’яти. 

 — То ви, мабуть, втомилися, підете зараз відпочивати? — не вгавала мати. 

— Дякую, ма, так, підемо, гарного вечора, — Лев явно виглядав роздратованим. Він взяв мене за руку і повів з їдальні до сходів.

 —  А твоя мати дійсно хоче онуків, чи вона щось запіідозрила? — прошепотіла я. 

— Хто її знає, — Лев зітхнув, ми якраз дійшли до другого поверху і підійшли до одних з дверей, він відчинив їх. Тут було велике двоспальне ліжко. 

— Ну, ми завжди можемо сказати, що хочемо ще пожити для себе, — я намагалася говорити невимушено. — Ти з якого боку любиш спати? 

— По центру, — він теж якось дивно усміхнувся. — Чорт. Так не мало бути. 

Здається, він теж трохи нервував. 

— Підеш до душу перша? — додав він майже одразу.

— Так, без проблем, — насправді я дуже хвилювалася, все ж ніколи не спала на одному ліжку з чоловіком. Але заспокоювала себе тим, що ми ж про все домовились, тому ніяких проблем бути не повинно. Якщо для того, щоб його батьки заспокоїлися, це потрібно, то так і буде…

Я вийшла з душу в халаті, витираючи рушником волосся…

***

 — Все, тепер можеш ти йти, — сказала, намагаючись не дивитися на Лева. 

Він же навпаки якусь мить просто стояв і дивився на мене, нічого не кажучи. 

Потім таки пішов до душу. Його не було трохи довше, ніж мене. Мимоволі я уявила, що він там зараз роздягався, а потім стояв під теплими струменями води. Я уявила, як заходжу туди прямо зараз, і знову почервоніла. Швидко зняла халат, залишившись у нічнушці, лягла на ліжко і закуталася в ковдру по саме підборіддя.  

Лев вийшов і я мимоволі поглянула на нього. Він витирав голову рушником, а сам був в одних лише боксерах. Краплі води стікали по його тілу. 

В мене аж у роті пересохло, коли я дивилася на нього. Розсердилась на себе, що поводжуся, як дурний підліток. 

— Добраніч, — сказала тихо і заплющила очі, вдаючи, що сплю, хоча сну не було й близько. Я чула кожен його рух, навіть дихання. 

Він ліг поруч, я почула, як він лягав. А потім торкнувся ковдри.

— Ти закуталась, як гусінь, дай мені теж трохи, я майже голий, — сказав він. — Холодно.

— Тримай, — я простягнула йому край ковдри,  цієї миті наші руки торкнулися одна одної, і я відчула, що в мене по тілу побігли мурашки від цього безневинного дотику. 

— Дякую, — він підсунувся трохи ближче.

Ми не торкались одне одного, але я раптом відчула жар його тіла дуже близько. Здавалось, якщо я посунусь хоч на сантиметр, то вже буду в його обіймах.