13. “Я зробив так, щоб вона закохалась”

Лев

Мене дуже сильно тягнуло до Віоли останнім часом, це була правда. Та я не міг з нею так вчинити. Не міг сказати, що закохався, або щось подібне, хоча певно, вона хотіла б почути саме це. І якби почула, то я б отримав будь-що… Але я не хотів і не міг вчинити так з нею. Не міг обманювати. Бо я сам не був впевнений, що конкретно до неї відчуваю.

Віола була така тендітна і вразлива, що це тільки зробило б ситуацію складнішою. 

— Можливо, пізніше, — додав я тихо. — Коли я розберуся в тому, що відчуваю. Але зрозуміло, що ти не маєш цього чекати, чи щось подібне. Ну, в сенсі, чорт… — я нервував, реально нервував коли говорив все це. — Загалом, ти мене приваблюєш, от. І ти від початку була красива, а я просто задирав тебе.

 — Шкода, що ми не зустрілися у якихось інших обставинах, — вона зітхнула. — Зараз я розумію, що у нас не може бути стосунків. Але  ти хороший. Я б могла в тебе закохатися… Якби… словом, я вже сказала про обставини…

Віола відвернулася від мене і замовкла. Мені здалося, що вона плаче. 

Я розгубився. Все ж, не очікував подібного. Вона дійсно дуже вразлива, а я, певно, зробив тільки гірше.

Я підсів ближче і обійняв її. Не пристрасно, без підтексту. Просто сховав її обличчя у себе на плечі. 

— Я не дуже хороший, а от ти… Ти дійсно хороша. Думаю, я так само міг би в тебе закохатися, —  прошепотів неголосно. — Якби не обставини. Пробач, що роблю тобі боляче.

 — Ну, ми все чесно з’ясували, і тепер, думаю, нам обом буде легше, — так само тихо  сказала вона.  — Не будемо поводитися неправильно, і все в нас буде добре…

— І що в твоєму розумінні "поводитись неправильно"? — запитав я. Здається, ми вперше говорили так відверто одне з одним, і для мене це було якось хвилююче.

— Очікувати чогось такого, що інший не може тобі дати… — після паузи відповіла Віола. 

— Я точно не вартий твоїх сліз, — я все ж трохи відсторонився і поглянув на неї. Її вії були вологі і саме я зробив це з нею. Я робив їй боляче, і це було неправильно.

 — Ти ж ні в чому не винний, — сказала вона, ледь усміхнувшись. — Навпаки, ти допоміг мені уникнути того дурного шлюбу… Думаю, Руслан не був би таким добрим до мене, як ти…

Я подумав, що насправді я винний. Авжеж, винний, інакше бути не може. Я все це придумав. Я забрав її. Я зробив так, що вона закохалась. Те, що Віола в мене закохалась, не стало для мене шоком. Вона сказала "якби закохалася", але саме коли вона це сказала, все якось стало на свої місця. Все стало зрозуміло. 

Мені не треба грати з нею. Не треба зближатися. Цілувати, як тоді, теж не треба. Аж поки я не відчую, що все змінилося. 

— Винний, — тільки й промовив. — І мені правда шкода. Але я не шкодую, що тоді забрав тебе… Хоча може, варто було б шкодувати. Ти б тоді не мучилась через мене. Певно, я егоїст. Пробач.

 — Якби ти був егоїстом, то тоді в тебе навіть не виникало б думки, що щось не так, — вона торкнулася моєї руки. — Ти навпаки дуже співчутлива людина. Зі мною все чудово, не хвилюйся, будь ласка. Ми ж друзі, правда? 

— Правда, — я кивнув, переплітаючи наші пальці. — Я дуже хочу, щоб у тебе все було добре. 

 — Значить, так і буде, — усміхнулась вона.  — Мені вже набагато краще, справді…

 Віола

Насправді мені не було набагато краще. Ну, може, трохи краще, бо Лев сказав, що міг би в мене закохатися. Але поряд із тим було й сумно, бо все ж він любив Мел,  про це говорили усі його вибачення…

— Зі мною тобі не треба прикидатись. Я бачу, що ти відчуваєш, не знаю, як це сталося, коли змінилося, але тепер я все це бачу, — відповів Лев. — Ніби зазираю в чужу душу. Такого у мене ще не було. Ні з ким.

 — Зі мною теж ніколи такого не було, — зізналася я. — Я думала, що кохаю Сергія, але ніколи не говорила з ним так відверто, як зараз із тобою… Він ніколи не цікавився, що в мене на душі, про що я думаю…

— Коли кохаєш, хочеш щоб коханій людині було добре, це я точно знаю, — відповів Лев. — Тож якщо він не цікавився, то може і не кохав. Але не мені судити. Ти ж довше знайома з ним. 

 — Просто в нього така вдача, — я зітхнула. — Він більше зациклений на собі, на якихось власних емоціях. Я ніколи над цим не замислювалася, думала, що всі чоловіки такі…

“Поки не зустріла тебе”, — продовжила подумки, але вголос не сказала. Я пообіцяла собі, що буду поводитися з Левом як з другом — і нічого більше не дозволю собі сказати такого, щоб порушило цю френд-зону. 

— Можливо, — погодився він, а потім запитав: — Ти точно в порядку?... Ну, наскільки це можливо в нашій ситуації.

— Так, все добре, — сказала я. — Піду, мабуть, спати…

— Тільки не плач більше… Будь ласка. Не хочу, щоб ти плакала.

— Не буду, — я постаралась усміхнутись якомога безтурботніше. —  Ти теж не звинувачуй себе. Я вдячна тобі за все, що ти зробив для мене. Це дійсно так. 

— Мені здається, я більше нашкодив, ніж щось зробив для тебе. Але добре. Я прийму ці твої слова. Може, це теж слабкість. Ходімо спати. Я теж піду до себе. Важкий був день…

***