11. Візит батьків

Лев

#вночі

Я поспішав, дуже. Переживав за Мел. Не хотів, щоб з нею щось трапилось… Все ж, вона була дуже важлива для мене. 

Коли підходив під будинок, то побачив під її підʼїздом якогось мужика. Він  якраз підбирав код до дверей, щоб увійти досередини. Значить, не місцевий. Може, це і був той її переслідувач? Чи в мене вже паранойя?

Я підійшов ближче:

— Навряд ти тут живеш, відходь від дверей. 

 — Йди собі куди йшов, — буркнув той. — Я до дівчини прийшов, моя журналісточка чекає…

— Яка ще "твоя журналісточка"? — я насупився. Руки вже мимоволі стислися в кулаки. 

 — Меланія, — усміхнувся він. — Знаєш таку? Я не дозволю їй вийти заміж за іншого! Вона має бути моя!

Її імʼя з вуст бухого бугая подіяли безвідмовно. Тіло рухалось саме. Кулак врізався в щелепу миттєво. Але він був надто великий, щоб впасти з одного удару. Він загарчав і кинувся на мене, молотячи кулаками у повітрі. 

Але все ж один його удар потрапив у ціль, хай і по дотичній. Але це мене тільки більше розізлило. Вже за мить я бив його серією ударів. Перший, другий, третій, аж поки на четвертий він таки не впав. Тільки зараз я помітив, що у нього з носа тече кров. Здається, ніс я йому сьогодні зламав.

— Тільки спробуй зʼявитись тут знову — прибʼю! — вигукнув я на адреналіні.

Він, хитаючись, з зусиллями піднявся на ноги. Поглянув на мене, притискаючи руки до обличчя, а потім подався геть. Здавалося, він щось пробурмотів, типу “Тобі не жити”, але я не звернув на нього уваги. 

Пішов до підʼїзду. Зайшов, пішов до квартири. Втома від бійки все ж наздогнала мене вже біля квартири, коли я подзвонив у двері Мел. 

Вона відчинила двері, глянула на мене і втягнула до квартири, тут же замкнувши двері. 

 — Що в тебе з обличчям? — запитала, занепокоєно дивлячись на мене. 

— Проганяв твого переслідувача. Тепер він сюди не сунеться, — я зазирнув їй в очі. 

 — Ходімо, я оброблю рану антисептиком, — вона легенько торкнулася мого обличчя. — Дякую, що допоміг мені!

— Нема за що, — я усміхнувся. Але відчув сум. Вона таки виходить заміж. Не можна забувати про це…

Мел  повела мене на кухню, обережно промила мені розбиту губу і змастила якоюсь маззю. 

 — А твоя наречена? — запитала вона. — Вона так просто тебе відпустила? 

— Не тобі казати мені про наречених… — я відвів погляд. — Відпустила. Я нікого не обманюю. Сказав правду. 

— Хочеш випити? — запитала Мел, дивлячись мені в очі. 

— Хочу, — я кивнув. Знову був як загіпнотизований. Я ніколи не вмів відмовляти їй. Тільки не їй. 

Вона дістала пляшку вина і два келихи, наповнила їх і простягнула один мені. 

 — Я сказала “наречена”, а вона вже твоя дружина, — сказала вона якось сумно. — Що ж, вип’ємо за твоє щасливе подружнє життя! 

Я нічого не відповів. Розумів, що вона ревнує, але не хотів пускати колкощі у відповідь. Ми обоє зробили надто мало для наших стосунків раніше, і тепер просто отримуємо результат тих наших виборів і дій. 

Взяв до рук келих і торкнувся ним її келиха, не відводячи від Мел погляду. 

 — Мені шкода, що ми багато сварилися, — прошепотіла вона, і я побачив на її очах сльози. 

— Мені теж шкода, — я торкнувся вільною рукою її долоні і переплів наші пальці. — Я був егоїстом. Пробач будь ласка.

— Ми обоє наробили дурниць, — вона стиснула мою долоню в своїй. — Насправді я продовжую кохати тебе…

Коли я почув ці слова, то відставив келих в сторону. А далі… Просто подався вперед і поцілував її, прикриваючи очі… Це було єдине, про що я міг думати в цю мить, чого міг хотіти…

***

Душ мене хоч трохи розворушив. Прохолодна вода і її гель для душу діяли одночасно і збадьорююче і в якомусь сенсі заспокійливо. Я відчував ностальгію. Коли вийшов з вбиральні, Мел все ще спала. Я підійшов до неї, нахилився і майже невагомо торкнувся губами її щоки. 

Чи правильно я вчинив вчора?... Хто зна. 

Мел не прокинулась, коли я виходив. А може, просто зробила вигляд, що не прокинулась. В будь-якому разі, я мав йти…

Віола

Мене бісила ця Мел, і я не могла нічого з цим зробити. Головою розуміла, що маю забити на цих двох. Наш з Левом шлюб несправжній, він має право жити як йому заманеться, і ночувати де захоче. Але емоції не узгоджувалися з розумом. Я відчувала, що от-от наговорю дурниць, і від цього ще більше злилася, тепер уже не тільки на нього, а й на себе…

 — Вона непогано влаштувалася, — сказала я з неприязню. — Буде мати багатого чоловіка і ще в твоїй особі охоронця на дурняк…

Лев підтис губи. Дивився на мене якось так, як ще не дивився. З роздратуванням і також якоюсь неприязню та холодом. 

 — Я б ніколи не залишив її в біді. Хай ми і не разом. У тебе з цим якісь проблеми? 

 — У мене проблем немає, — так само холодно відповіла я. — Але якщо журналісти дізнаються, що ти в першу шлюбну ніч пішов ночувати до іншої жінки, всі дізнаються, що наше одруження фальшиве!  Ти про це не думав, перш ніж бігти рятувати свою принцесу?