10. Нічне листування

Лев

Все це вибило мене з колії. Кляте весілля, кляте дівчисько, клята Мел. Ну а що я хотів? Розважитись? Відволіктись? Чому тіло так реагувало на неї? Так, ніби знало її. Так, ніби все відбувалось, як мало відбуватись…

В якусь мить я навіть подумав, що все може змінитися. 

Але вона відсторонилась. Сама спровокувала, добилась свого, а потім вибачилась. 

Хоча, я теж не кращий. Я повівся на ту провокацію, хоча мав ігнорувати, тож сам винен.

Я пішов нагору через хвилин пʼять після Віоли. 

Холодний душ не допоміг, всередині все ніби було перевернуто догори дригом. Вже коли я покупався і витирав голову рушником, подумав, що граю з вогнем. І ці ігри треба завершувати. Більше не чіпати її, не вестись. Відбути потрібний строк, оформити всі документи. Дати їй квартиру і розійтись, як в морі кораблі. Мені не треба ніяких стосунків.

Але все ж, коли я вклав її на диван… Вона виглядала такою справжньою… Ніжною, теплою, крихкою, але дуже справжньою. 

Я придурок. Не можна думати про подібне. Не з нею. Це ж Віола… Їй ледь виповнилось вісімнадцять. Як мінімум, вона — не моя вікова категорія. 

Не можна було з нею зближуватись. Це було зайве. Я не буду більше ні до кого привʼязуватись. Мені вистачило, з мене вже досить. 

Сон цієї ночі зовсім не йшов.

Аж раптом мій мобільний сповістив про нове повідомлення. 

“Привіт, це Мел. Можеш говорити зі мною, чи ти зайнятий?”

Це було неочікувано. Я зловив себе на думці, що весь цей вечір після поцілунку я думав лише про Віолу, а про Мел ніби й зовсім забув. Я не мав почуватись через це винним, вона заручена. Я одружений. 

Але вона ніколи не писала мені без причини. Ніколи після нашого розриву…

"Привіт, можу." — відповів я. Чому вона написала? Вона майже ніколи не починала розмову першою…

“Я бачила фотки з твого весілля в інтернеті, ти виглядав щасливим”, — написала Мел. 

"Віола — хороша дівчинка. Певно, будь-якому чоловікові буде приємно мати таку дружину", — відповів я відносно нейтрально.

“Що ж, якщо це зробить тебе щасливим, то я рада за тебе…”

"Ти сама заручилась. Перша. Чого ти очікувала? Мені це треба по бізнесу, я вже казав. Але не буду заперечувати, Віола реально хороша. Сьогодні ми поцілувались вперше і вдруге в житті. На весіллі і вдома." 

Не знаю, чого я хотів добитися… Чи то щоб Мел ревнувала, чи то просто не хотів її обманювати. Але коли цілував Віолу, вперше знову відчув щось до іншої дівчини, не Мел.

“А за мною сьогодні йшов якийсь мужик, і зараз він тиняється під моїми вікнами. Чомусь мені дуже страшно”, — раптом написала Мел. 

"Який ще мужик?" — одразу запитав я. І тут же почав вдягатися. Все ж, цей бій знову був програний. Варто було їй щось сказати, я одразу зривався з дому. Так було завжди.

“Не знаю, я його вперше бачу, але у нього якийсь бандитський вигляд. Схоже, я комусь перейшла дорогу…”

"Це все ця твоя робота. Від неї самі проблеми… Не виходь і не відчиняй двері. Я зараз приїду."

Я почекав, коли вона прочитає повідомлення і відповість, і тільки коли прочитав її коротке "Дякую!", сховав телефон до кишені джинсів і вийшов з кімнати. Швидко спустився зі сходів, а вже на першому поверсі практично зіштовхнувся з Віолою, яка була в короткій нічній сорочці. 

Вона здивовано закліпала очима:

 — Ти куди?  

Віола

Після листування з Сергієм я довго не могла заснути. Мені було водночас приємно, що він не забув мене і ревнує, та сумно через те, що ми не разом. Хотілося написати йому, що мій шлюб фіктивний, а між нами з Левом насправді нічого немає, та я стрималася і не написала. Надто живою в пам’яті була та образа, якої він мені завдав, коли сказав, що не приїде, і заблокував мій номер. Тому я просто написала:

“Хочу спати, поговоримо завтра”, — і вимкнула телефон. 

Лежала, дивилась у стелю і думала, яким тепер буде моє життя… Я хотіла стати незалежною від батьків, але тепер почувалася розгубленою. Немов моє життя все одно не змінилося, я все одно не могла сама вирішувати, як мені жити….

Вирішила піти на кухню й попити води, бо в горлі геть пересохло. А тоді, може, й сон прийде.

Не стала перевдягатися, бо Лев точно вже спить. Тому пішла в самій сорочці і босоніж. Але варто було спуститися зі сходів, як я почула нагорі шум. Підняла очі і побачила, що Лев іде мені назустріч. Повністю одягнений, як для виходу з дому. Цікаво, куди це він зібрався посеред ночі? 

— Ти куди? — вирвалося у мене. 

— Мел написала. За нею стежить якийсь мужик, — відповів він рівним тоном і тихо зітхнув.

— У неї ж є наречений, чи я щось плутаю? Чому вона йому не написала? — я відчула роздратування. Якась дивна ця Мел — то не відповідає, то вигадує якесь стеження, а він, дурний, ведеться! 

— Ти кажеш так, ніби вона зробила щось погане. Вона просто написала, як її день, доволі буденним тоном. І тільки потім додала, що їй страшно, бо за нею, здається стежать. А їй рідко буває страшно, вона взагалі часто на вістрі леза через роботу. Чи по-твоєму, я маю це проігнорувати? — він зазирнув мені в очі, а потім все ж сказав: — Вона важлива мені. Я не хочу, щоб з нею щось трапилось.