9. “Просто дружній поцілунок”

Лев

Вино допомагало відволіктись від думок про Мел. Я знову сказав їй, що це не назавжди. А вона послала мене до біса. Я згадав їй, що вона перша прийняла пропозицію, а вона сказала, що "не вийшла ж заміж". Ні до чого ми так і не договорили.

Вино було хороше, італійське. Багато людей думає, що більше в голову бʼють міцні напої, але насправді це не зовсім так, навіть наукою доведено, що саме від вина і шампанського веде найбільше. 

Я відчував цю легкість в голові вже зараз, після першої пляшки. 

Ми дійсно дивились той трилер. Віола дивилася уважно, було видно, що фільм повністю захопив її. В своєму рожевому костюмчику вона нагадувала підлітка, і лише іноді, коли вона прикладала до вуст келих вина, здавалася дорослішою. 

 — Якось дивно, що я вийшла заміж, а не відчуваю ніяких змін у собі, — сказала вона.  — По ідеї, щось мало змінитися, чи ні?  

— Не знаю, — я зазирнув їй в очі. Вона дійсно зовсім не змінилась. Нічого цей шлюб не змінив. І, певно,не мав змінити. 

Мій погляд мимоволі ковзнув по її щоці і нижче, до вирізу. Він не був сексуальним чи щось таке. Але очі все одно опустились туди. Може, на зло Мел, я не знав. Або не хотів знати і думати про причини такого мого інакшого погляду на неї.

 — Але все ж я змінилася, тепер я зрозуміла, що не хочу залежати ні від кого. Ні від батьків, ні від Руслана. Ні від тебе, — вона ледь нахилила голову, дивлячись на мене. — Це, мабуть, значить, що я подорослішала? 

— Напевно, — я таки відвів погляд. Вона помітила, чи ні?

— А потім я буду розлучена, і може, це теж щось змінить, — схоже, вино вже трохи вдарило їй у голову, щоки розчервонілися, очі блищали.  — Може, теж буду тобі писати, як ця Мел… Ти хотів би, щоб я тобі писала, коли ми розлучимось? 

— Напевно, — я кивнув. Атмосфера якось змінилась. Вона так дивилась на мене, що і я сам був змушений дивитись на неї якось інакше. В голову прийшла одна божевільна ідея… Хоча, хто зна, чи допоможе це все забути Мел?...

Моя долоня торкнулась її. Я переплів наші пальці і подався вперед, майже поцілувавши її. Але не поцілував. Зазирнув в очі. 

 — Я, мабуть, зовсім п’яна, — прошепотіла вона. — Бо мені згадався той наш поцілунок на весіллі…

— Хочеш, повторимо? — я теж чомусь почав говорити пошепки. Ковтнув слину. Відчував хвилювання. Хоча на весіллі нічого такого не було.

— А чому б і ні, це ж тільки поцілунок, — вона задерикувато дивилась на мене. — Просто дружній поцілунок! 

Вільною рукою я торкнувся її талії, а потім, не довго думаючи, просто подався вперед і прикрив очі. Торкнувся губами її губ. Не став одразу поглиблювати поцілунок, просто спробував її на смак. Цього разу її губи були якісь солонуваті. Вона на мить ніби завмерла, а потім несміливо відповіла на поцілунок.  

Серце таки забилося швидше. Не знаю, чи то я шукав в ній розраду, чи це все вийшло спонтанно. Я стис її долоню в своїй, а іншою рукою потягнув її ближче до себе. Тіло до тіла. Хай і через одяг. 

Віола не відсторонилася, вона обережно поклала другу руку мені на плече і обняла мене. Мені здавалося, що я чую, як сильно б’ється її серце. 

Я поглибив поцілунок. Тіло реагувало на неї так, ніби ми робили це все не вперше. Нахилив її назад, на диван, нависаючи згори і продовжуючи цілувати…

 Віола 

Я відчула хвилювання. Не хотілося признатися навіть самій собі, що мені був дуже приємний цей поцілунок. І не хотілося, щоб він закінчувався…

Все ж у якусь мить я відсторонилася. 

 — Вибач, — сказала, відводячи погляд. — Мені не треба було провокувати тебе, це неправильно…

— Тобі немає за що вибачатись, — він теж відвів погляд. — Я сам запропонував повторити. 

— Ну, нічого страшного, — я старалася говорити весело, ще й якось по-дурнуватому усміхнулася. — Адже це нічого не значить. Можливо, просто стрес через усю цю увагу до нас на весіллі… Але потім вони вже не будуть нам набридати, і все буде добре, правда? 

— Так, — Лев кивнув. Але виглядав замисленим, а не веселим чи безтурботним. — Не згадуй будь ласка її більше.

— Вибач, не буду, — я встала з дивану. — Піду, мабуть, спати.  Дякую за суші!

— Так, добраніч, — він кивнув і, здається, знову пішов в себе, бо сперся ліктями на коліна, схрестив пальці і приклав до них ледь опущену голову. 

Мені хотілося сказати, щоб він не побивався так через ту дурепу, але я вчасно прикусила язик, бо тільки що обіцяла біольше про неї не згадувати. Поки йшла до своєї кімнрати, думала про те, що я сама якось швидко забула про Сергія і навіть майже не згадувала про нього, хоча раніше думала, що кохаю його. Цікаво, чи це через те, що він мене покинув, чи я й не кохала його раніше? 

Поки вмивалася і розчісувала волосся, мої думки постійно крутилися навколо Сергія. 

І я не витримала, написала йому повідомлення — вже лежачи в ліжку. Його номер я пам’ятала напам’ять. Може, він і писав чи дзвонив мені на старий номер, може, жалкує про те, як вчинив зі мною? Мені хотілося зрозуміти, чому він так вчинив — можливо, його змусили? 

“Привіт, — написала, чомусь сильно хвилюючись. — Це Віола. Пам’ятаєш ще про таку?”