8. Звісточка від колишньої

Лев

Мені не подобалась Віола. Зовсім. Вона, як і раніше, була не в моєму смаку. Надто пухкі щічки, надто невинне обличчя і ще багато інших "надто". Але вона мені довіряла. Незважаючи ні на що, вона довіряла мені. 

Коли я торкнувся її губ, я відчув себе зрадником. Хоч і нічого не обіцяв Меланії. Навпаки попередив, що це трапиться. Але в той самий час цей поцілунок чомусь був таким природнім. Ніби ми були на одній хвилі. Ніби вже сто разів цілувалися.

Коли вона мені подякувала, я не знав, як на це реагувати. Тільки пробурмотів у відповідь "і тобі". Далі нас почали вітати гості. Запрошені гості, інших тут не було, зокрема тих, кого я б не волів бачити сьогодні. Але які точно скоро про все дізнаються.

— Нам треба їхати, — прошепотів Віолі на вухо, коли чергові мої знайомі відійшли. — Якщо не хочемо зустрітись з кимось з наших родичів прямо зараз. Такі новини розлітаються зі швидкістю світла.

— Так, — вона злякано озирнулася навколо, немов хтось із розгніваних родичів уже маячив на горизонті. — Поїхали...

— Поїхали, — я переплів наші пальці і повів її до виходу з зали ресторану. Я забронював весь ресторан і сподівався, що ми не наштовхнемось ні на кого. Але на самому виході на нас чекав непроханий гість. 

І як він встиг приїхати так швидко? Мимоволі я стис долоню Віоли і потягнув її ближче до себе. 

— Ти швидко, — тільки й сказав йому. — Ніби вони не мали ще давати в пресу ніяких релізів. 

 — В соцмережах уже з’явилися фотки, — сказав він. — Ну ти даєш, не чекав такого від тебе…

Я розумів, що зайвого він все одно не скаже, інакше не бачити йому нічого з того, що він хоче. 

— Чому ні? Я завжди був дещо авантюрним, — я усміхнувся. — Ми з Віолою поїдемо додому. Маємо чим зайнятися, ми ж молодята, сам розумієш.

 — Ну їдь, — він усміхнувся, хоча я бачив, що насправді кипить від злості. 

Мене це навіть трохи веселило. Але я не хотів розгнівати його сильніше. Він може наламати зайвих дрів на емоціях, а це може нашкодити.

— Бувай, — тільки й сказав, після чого повів Віолу до нашої машини. 

Спочатку посадив її, потім сів за кермо. А далі, коли ми вже відʼїхали, нарешті видихнув.

— Я не знала, що ви знайомі, — озвалася вона. 

— Знайомі, — кивнув я. — Ну, в цьому бізнесі всі так чи інакше знайомі. Як і в будь-якому іншому. Всі більш-менш великі гравці мають знати одне одного. 

— Мабуть, тепер приїдуть мої батьки, — вона приклала долоні до щік. — Скажеш охоронцям, щоб не пускали їх. 

— Так, я готовий до цього, — відповів я. — Ну, не знаю, чи варто просто не пускати їх. Може краще зустрітися, щоб вони більше тебе не тривожили.

— Ех, — вона зітхнула. — Хоча хтозна, якщо у тебе не менш успішний бізнес, ніж у нього, може вони покричать і примиряться. Вони ж мене хотіли видати заміж заради якихось контрактів…

— Так, все владнається, — я кивнув. 

Ми якраз доїхали додому. Коли зайшли в будинок я сказав:

— Я страшенно голодний, давай замовимо щось? І подивимось кіно чи що, треба розслабитись.

— Я б з’їла зараз суші, — сказала Віола.

— Добре, тоді замов щось, а я поки що прийму душ, — я скинув з себе піджак і повісив його на стілець, потім трохи розслабив краватку на шиї і пішов до сходів нагору. 

 — Зараз замовлю, і кіно знайду, — сказала вона мені вслід. 

Я пішов до душу. Холодна вода трохи остудила мене. Все ж, сьогодні був непростий день. Всі надзвонювали. Батько найбільше. Але я вимкнув сповіщення, тож тепер вони не дратували мене.

Я все робив правильно. Я мав право на те, щоб отримати те, що отримаю. А мене хотіли цього позбавити. От тільки нічого у них тепер не вийде. Я обвів всіх навколо пальця. Руслан, авжеж, злиться найбільше. Але хто йому доктор? Не треба було затівати це все за моєю спиною. Вони самі винні. 

Коли я вийшов з душу і вдягнувся, то спустився вниз. Тихо привідкрив двері до вітальні і побачив, що Віола тримає в руках мій мобільний…

Віола

Я замовила суші, перевдягнулася в домашній костюм і стояла біля телевізора, шукаючи фільм. І тут почула, як дзвонить телефон Лева. Спершу я не зрозуміла, де він знаходиться, аж потім побачила піджак на спинці стільця. Телефон все дзвонив і дзвонив, я вирішила узяти його і поглянути, хто це такий наполегливий. Я не збиралася нічого читати чи відповідати, хотіла лише глянути ім’я того, хто дзвонив. 

Але ледве опинившись у моїх руках, мобільний замовк. Потім прийшло повідомлення, і так, як я тримала телефон і дивилася на екран, то побачила частинку повідомлення.

"Ти дійсно одружився… Не можу повірити. Вона виглядає зовсім юною." 

І цієї миті, піднявши голову, я побачила, що Лев стоїть на порозі і дивиться на мене. Зрештою, він, коли відкриє чат, побачить, що повідомлення непрочитане, тож я не дуже розгубилася. Простягнула йому телефон:

— Хтось дзвонив безперестанку, вирішила глянути, хто це такий наполегливий…

— І хто це? — він підійшов ближче і простягнув до мене руку. Його волосся все ще було вологе після душу. І футболка теж була волога, він погано витерся і тому вона промокла.