7. Несправжнє весілля

Віола

— А як мені запросити подруг? — запитала я. — Ти обіцяв дати телефон…

— Нам не можна запрошувати їх сильно заздалегідь, — нагадав Лев. — Буквально за день. І щоб тримали це в таємниці. Запроси їх не на весілля, а на "захід". Скажи, що це секретний захід, а одяг пришлемо їм. Обери сукні дружок. Я домовився на післязавтра, тож, обери зараз, а я організую доставку сьогодні ж. 

— Ото вони будуть здивовані, — усміхнулась я. — Адже у новинах сказали, що мене викрали, а тут я запрошую їх на захід… Але уявивши їхні обличчя, мені вже хочеться так зробити…

— Радий, що ти задоволена нашою авантюрою, — він теж усміхнувся. — Добре, я теж поїду сьогодні купувати костюм. А в день перед весіллям, тобто, завтра, давай не бачитись.

— Як нам не бачитись, якщо ми тут, в одному будинку? Ти кудись поїдеш? 

— Зʼїду в баню, — він кивнув на вікно, з якого було видно маленький будиночок при великому будинку. 

— Прикольно, — я усміхнулась. — То ти такий консерватор, дотримуєшся усіх традицій? А як же той забобон, що наречений не повинен бачити сукню нареченої перед весіллям? 

— Ну, сукня це сукня, а от день перед весільною ніччю — це день перед весільною ніччю, — він пограв бровами. 

— Хм… — я запитально підняла брову. — А хіба це весілля не мало бути фіктивним?  Ти ж маєш дотримуватися вірності тій журналістці, чи ні? 

— Я просто жартую, — Лев усміхнувся. Але було щось сумне в його усмішці. — Авжеж, ми не переспимо. 

— Тоді все нормально… Не ображайся, якщо тобі неприємно, я не буду про неї більше згадувати…

— Дякую, — він кивнув. —Так дійсно буде краще…

***

Лев дотримався свого слова і дав мені новий телефон.  Я не пам’ятала номерів своїх подруг, але це й не було так важливо. Я знала, що обидві постійно висять в Інстаграмі, викладаючи фотки, тож написала обом у дірект. 

Першою відгукнулася Лера:

“Ві, ти де? Тебе всі шукають…”

"Зі мною все добре, — відповіла я. — Жива і здорова, скоро ми зустрінемось і зможемо поговорити."

"Але ти зникла, батьки в шоці, а твій наречений… Кажуть, він дуже злиться! Він же спеціально з Америки повернувся заради вашого шлюбу. А ти бац — і пропала!"

 “Я думаю, він якось це переживе, — я поставила смайлик. — Тільки не кажи моїм батькам, що я тобі писала…”

"Ти у Сергія? Я дзвонила йому, писала, але він не відповідав…"

“Ні, не в нього. Я не хочу зараз все розповідати, хай це буде сюрприз. Запрошую тебе на один захід, який відбудеться завтра о дванадцятій годині. Сьогодні до тебе прийде посилка, у ній сукня. Одягнеш її, добре?”

"Ого, це буде якась костюмована вечірка? Треба викликати мого візажиста! Як цікаво!"

“Викликай, — я знову поставила смайлик. — Це буде дуже крута вечірка! Аню я теж запросила!”

"Чекаю з нетерпінням! Нарешті побачимось, а то я ніби сто років тебе не бачила, хоч і пройшло так мало часу…"

“Я теж скучила! Ну добре, побачимось завтра, дізнаєшся, який сюрприз я підготувала! Па-па!”

"До зустрічі!" — вона додала смайлик, що підморгує. А я вже уявила, якою буде їхня реакція…

***

Лев, як і обіцяв, провів цю ніч не в будинку. Вранці я одягнула весільну сукню і туфлі на високих підборах. Лев запросив до будинку перукаря і візажиста, тож за годину я була при повному параді.  Сам він так і не з’явився в будинку, схоже, ми з ним мали зустрітися уже на самій церемонії весілля. 

Визирнула у вікно і побачила, як на подвір’я заїжджає білий лімузин. Раптом я відчула хвилювання, серце забилося, як шалене. Невже я дійсно зараз вийду замііж? Хай це не буде справжнє весілля, але я все одно чомусь дуже хвилювалася…

***

Коли я сіла в лімузин, то побачила на шкіряному сидінні  дуже красивий весільний букет і згорнутий у трубочку папірець. Я розгорнула його і прочитала: 

"Давай запамʼятаємо цей день. День, коли ми обоє станемо ближче до того, чого прагнемо. PS. Хочу побачити, як на тобі сидить та сукня. Навіть вночі шкодував, що вчора відмовився глянути."

“Він таки романтик”, — подумала я. Зрозуміла, що мені теж хочеться побачити його. Дивно, адже ми знайомі зовсім недовго, і більшу частину цього часу сварилися. Але вчора без нього у будинку стало наче пусто. 

Дивилася, як лімузин виїздить за межі міста. Здивувалася, бо думала, що ми маємо їхати в РАЦС. Але дивуватися довелось недовго, бо машина швидко звернула з головної дороги, і я побачила мальовничий пагорб над морем, на якому було встановлено весільну арку. Поряд  зібрався вже чималий натовп людей. 

Коли водій відчинив переді мною дверцята і я вийшла з машини, то побачила Леру з Анею в однакових рожевих сукнях

— Оце так! Ти дійсно одружуєшся?! — пошепки запитала Лера.

— Я ж казала! Казала тобі, що весілля буде! — продовжила Аня. — Але ж це не той твій наречений… Що відбувається, Ві?!

 — Я закохалася в Лева, — сказала я. — Тому і втекла з дому, щоб одружитися з ним.