6. “Вона ще пошкодує!”

Лев

Вона що, намагається мене спокусити? Її спроби виглядають навіть кумедно. Все ж, це дівча зовсім не в моєму смаку. Але мені треба це одруження, тоді все піде так, як хочу я, а не інші.

— Так, обирай онлайн, — киваю. — Щось дороге, щоб було видно, що не якась фігня, — відповів я. 

 — Добре, а де взагалі буде весілля? — запитала вона. 

— Я спочатку думав нас по-швидкому розписати, але тепер… Є одна ідейка. Зніму нам церкву і зробимо все красиво, — сказав я замислено. Подумав, що так Мел точно приревнує. І потім сама захоче розібратись, що сталось. Вона відмінить своє весілля, коли я скажу, що це шлюб на місяць. — Хай всі будуть в шоці. І пресконференцію дамо.

— Церкву? Ми що, вінчатися будемо? — вона похитала головою. — Якось мені не хочеться…

— Ти що, віруюча? — я усміхнувся. — То тільки для віруючих вінчання — щось серйозне. Але твоїм батькам би сподобалось. 

 — Так вони тоді почнуть бушувати, коли ми розлучимось, — сказала вона. — Мені все одно, а мама вважає себе віруючою, тож може, не будемо їй додавати сивого волосся? 

— Ну може, — сказав я замислено. 

Хоча Мел би це розізлило знатно… Точно розізлило б. Але її і звичайне весілля розізлить.

— Добре, хочеш звичайне, організую звичайне, — кивнув врешті-решт.

 — А гості будуть? — продовжувала вона допитуватись. 

— Для масовки треба. Але не наших родичів. Я організую цю масовку. Ну і запрошу двох своїх друзів. Хочеш теж когось запросити? Можу, але сам. Скажеш кого. Дам в останню мить запрошення, щоб це не дійшло до твоєї родини. А вже коли розпишемось, то все одно вони нічого не зроблять.

 — Давай я запрошу своїх подружок, — вона, здавалося, навіть зраділа тому, що ми плануємо весілля. — В мене їх теж двоє, прикольно! 

— Ну, тоді так і зробимо. Скажеш імена, я все організую…

Ще якийсь час ми обговорювали деталі весілля, це дійсно було навіть прикольно. Але в якусь мить я подумав, що це і Мел з тим своїм мужиком отак от все планує… І одразу дещо напружився. 

***

І все ж я все одно не міг заснути. Не міг викинути з голови тих думок про Мел і того копа, чи хто він там… Ніби коп. Я не хотів навіть розвідувати про нього інформацію, здавалось, поки я не знаю деталей, це все несерйозно. 

Я зайшов в телеграм і побачив, що, незважаючи на те, що вже була майже третя ночі, Мел була в мережі.

"Чому не спиш?" — написав я. Вона могла і не відповісти, зазвичай не відповідала. Але я хотів, щоб вона відповіла сьогодні.

“Просто не спиться”, — відповіла вона коротко. 

"Ти реально збираєшся прожити з тим мужиком все життя? Ти не кохаєш його."

“Зате він кохає мене, і не боїться повідомити це всім своїм знайомим, — відповіла вона. — А це все ж щось та й значить!”

"Я скоро розберусь зі своїми родинними нюансами. Десь за місяць. Тоді повідомлю всім."

“Ти завжди так говорив, що розберешся, мені набридло чекати. Я хочу бути щасливою і не ховатися. Тож вибач, я вийду за Олексія, як і планувала.”

"Коли у вас весілля?..." — запитав із хвилюванням. Добре, що вона зараз мене не бачила. Я дійсно дуже переживав щодо неї  і того  "Олексія". Може, варто вже пошукати на нього компромат? Чи підкупити його?... 

“За місяць”, — відповіла Мел. 

Треба встигнути з усім розібратись за місяць. Значить, з весіллям тягнути не можна. Гучно, але швидко, буквально, влаштувати його післязавтра… Швидше одружимось, швидше розлучимось.

"Ясно. А знаєш, я теж одружуюсь!", — написав я рішуче.

***

Я дуже кохав її. Хотів, щоб ми були разом, але на жаль зараз мав зробити так, щоб отримати своє по праву наслідування. 

Мел була до біса вперта… Може, хоч так вона нарешті зрозуміє, що я їй потрібний? Хоч під страхом того, що я одружуюсь? А потім розповім їй все про бізнес і тому подібне. Коли вона розбереться в своїх почуттях, зрозуміє, що має бути зі мною, а не з тим Олександром.

Я затамував подих і чекав на її відповідь. Не знав, якою буде реакція. 

“З ким?” — написала вона. 

"Вона з мого кола, спадкоємиця великого бізнесу", — написав у відповідь. Знав, що Мел злили всі ці шлюби багатіїв, наші "касти". Вона завжди підмахувала мене щодо того, що якась багата мовчазна фіфа мені буде більше до лиця.

“Я так і знала, що ти обереш собі якусь багату дурепу! — я бачив, що Мел вийшла з себе. — Чим вона тобі краща за мене?”

Нічим. Віола і близько не стояла поруч із Мел. Але я не міг їй так написати. Я мав і далі тримати її в напрузі, щоб вона не забула мене. Щоб думала тільки про мене і не піддавалась на залицяння Олександра. 

"Ти перша обрала якогось мудака з телебачення", — написав у відповідь. 

“І рада, що зробила такий вибір, — відповіла вона. — Прощавай, Леве!”

Хотілось підірватись і поїхати до неї. Вломитись до її квартири, притиснути її до стінки. Цілувати її губи, не давати сперечатися… І перетворити претензії з її вуст на тихі видихи мого імені…