5. “Давай одружимось!”

 Лев

Вона мене розізлила. Хоча ні, не вона. Мене розізлила Мел зі своїм одруженням, а дівчисько просто потрапило під руку. Я тримав її міцно, не відводячи погляду. Її тіло здавалось зовсім тоненьким, як маленька гілочка. Фігурою вона була доволі схожа на Мел. Але тільки фігурою. Характер зовсім інший. Принцеска, та й годі. 

— Ти мені не подобаєшся! — сказала вона, дивлячись мені в очі. — Ти якийсь невдаха, хоч і корчиш із себе крутого! 

— Ніби ти мені подобаєшся, — хмикнув я, все ще не відпускаючи її. Але пахла вона смачно. Щось таке природнє, але не занадто яскраве, натуральне. Як польові квіти. — Не втікай більше. Бо покараю.

— Ти мене вб’єш? — раптом запитала Віола. — Бо я свідок…

В цю мить вона здалась зовсім беззахисною. Розгубленою і беззахисною дівчинкою. 

— Я нічого такого тобі не зроблю, — я все ж відпустив її. Давалась в знаки нестача фізичної близькості, я все ж був трохи на взводі після тієї перепалки з Мел, інакше пояснити якусь нову дивну тягу до цього дівчиська я не міг.  — Просто побудь тут стільки, скільки буде треба. А потім йди на всі чотири сторони. Я обіцяю, що відпущу тебе, щойно необхідний час пройде.

 — Дай чесне слово, що відпустиш мене, — сказала вона.  — Тоді я не буду втікати. 

— Добре, — я кивнув. — Я обіцяю, що відпущу. Не втікай більше.

— Але мені нудно, немає чим зайнятися, — тут же сказала вона. — Можна мені телефон чи комп'ютер? 

— Віоло, я не можу допустити, щоб тебе знайшли раніше часу. Добре. Давай я запропоную тобі дещо, — він зазирнув мені в очі. — І якщо ти погодишся і будеш все виконувати, я дам тобі телефон.

— О’кей, що саме я маю виконувати? — запитала вона. 

— Давай одружимось. Фіктивно. І за два місяці розлучимось. Я підпишу з тобою шлюбну угоду і добре тобі за це заплачу. 

— Одружимось? — вона вражено глянула на мене. — Але ж ти мене не кохаєш. І взагалі терпіти не можеш! Я думала, ти хочеш одружитися з тією фіфою! З телевізора…

— Я не можу одружитись з нею. Та і взагалі, вона вже заручена з іншим, — я не збирався цього казати, але слова самі вирвались.

— То ти хочеш одружитися зі мною назло їй? — запитала Віола. 

Авжеж, головною причиною було не це. Я викрав Віолу не тому що хотів помститись Мел. Але сама ідея з одруженням… Чорт, мене дійсно зачепило те, що Мел заручилась з тим мужиком.

— Хіба тобі є до цього справа? Я тобі заплачу і відпущу. Що ще тобі треба? 

Вона на якусь мить задумалась. 

— Якщо все пройде добре, я віддам тобі телефон, точніше, дам новий. І дам більшу волю. Але краще не намагайся втікати. Бо твій наречений шукатиме тебе. 

 — Добре, — рішуче сказала вона. — Я згодна. Але це все не насправді. Не збираюся спати з тобою!

— Ти насправді не в моєму смаку, сама ж бачила. Я люблю витончених жінок з гострими вилицями і вогняним поглядом, а не дівчаток з круглим личком, які ледь школу закінчили. 

— Та й ти не в моєму смаку, — буркнула Віола з незадоволеним виглядом. Мабуть, не сподобалися мої слова про витончених жінок, до яких вона не належала. 

— Тим краще для нас обох, хіба ні? Підготую всі документи. І на днях розпишемось. Два місяці ти моя дружина, фіктивна. Робиш, що кажу, не втікаєш. Без сексу, так, я не забув. Потім я плачу тобі, ми розлучаємось і я тебе відпускаю.— я усміхнувся і простягнув їй руку. — По руках?

— По руках, — вона потисла мою долоню. — А скільки заплатиш?

— Якщо все пройде за моїм планом і ти підпишеш все, що я тобі скажу, — відпишу на тебе квартиру в центрі. І ти зможеш не повертатися до батьків. 

 — О, круто! — сказала вона. — І це все буде прописано в угоді?

— Так, ми все пропишемо. Тож давай без вибриків. Я хочу спати. Хоч під ранок посплю, завтра ще їхати на фірму…

Віола

Я пішла в свою кімнату, спати щось не хотілося, тож увімкнула телевізор. На екрані з’явилася заставка випуску новин. А потім несподівано я побачила на екрані власне обличчя. Поряд із фото було написано: ”Якщо вам щось відомо про місцезнаходження Віолетти Тарнавської, звертайтесь за номером телефону…”

Жіночий голос за кадром повідомив:

“Батьки зниклої дівчини повідомляють, що її викрали прямо з будинку, оглушивши охоронця. Мабуть, зловмисники мають на меті вимагати за неї викуп. Проте поки що викрадачі з родичами жертви не зв’язувалися. Віола наступного дня мала вийти заміж. Батьки оголосили про винагороду тому, хто щось знає про те, де знаходиться їхня донька…”

 — Ото придурки, — пробурмотіла я.  — Ніхто охоронця не оглушував, він просто напився чаю зі снодійним. І викрали мене не з дому, інакше б на камерах побачили, з ким я поїхала…

Мабуть, батьки  дали не зовсім достовірну інформацію журналістам через те, що вони найбільше переживали за свою репутацію. Якщо скажуть, що донька втекла сама напередодні власного весілля — то всі, кому не лінь, будуть це обговорювати. А так дуже просто — зловмисник заліз у будинок, викрав багату спадкоємицю і просить за неї викуп. Логічно… Але от буде їмс сюрприз, коли я вийду заміж за зовсім мені незнайомого чоловіка, практично за першого зустрічного!