4. Невдале побачення

Лев

Дівчисько мене дратувало. Вона була повною протилежністю Мел. І чому я побачив її саме сьогодні… Я вже майже забув її. А тепер це. Не треба було вмикати телевізор. 

Я почав гортати стрічку і побачив світлину, яку Мел опублікувала буквально двадцять хвилин тому. На ній вона тримала величезний букет квітів. По екстерʼєру я зрозумів, що вона була біля свого підʼїзду. 

Вона все ж зійшлась з тим новим мужиком?

Ноги самі понесли на вулицю, до мотоцикла. Дорога до будинку Мел зайняла всього пʼятнадцять хвилин, я гнав, як міг. Припаркував мотик, а потім поліз по пожежній драбині до її балкону. Він був всього на третьому поверсі, дістатись туди було доволі просто. 

Вікно було незачинене, двері всередину теж. Старих звичок важко позбутися… Коли я зайшов, то почув голос Мел з кухні. Вона розмовляла з кимось… Невже впустила цього "когось" до себе. 

Як справжній ревнивий коханець, я пішов прямо туди. Різко відкрив двері і побачив, що Мел в самій тоненькій напівпрозорій нічнушці говорить по телефону і одночасно з цим гріє в мікрохвильовці вечерю. 

Вона озирнулася, мимоволі, скрикнувши, а потім впізнала мене і невдоволено насупила брови. 

 — Я передзвоню, — сказала у слухавку і відбила виклик. Тоді знову поглянула на мене. — Як ти сюди потрапив? Здається, я тебе не запрошувала! 

— По пожежних сходах, — я пройшов до неї, підійшов майже впритул, нахилився, вдихаючи її аромат. — Я скучив…

— Ми ж розійшлися, — сказала вона. — Здається, все вияснили і про все домовились. Навіщо це починати знову?

— Ти все ще не забула мене, — я не питав, скоріше констатував факт. Торкнувся долонею її талії і зазирнув в очі.  

— Я заручена, — вона показала мені долоню з обручкою. Обручка була дорога, з діамантами. — Тому, на жаль, нам краще більше не спілкуватися…

— Ти серйозно готова вийти за першого-ліпшого мужика? — запитав я роздратовано. — Я ж просив тебе просто почекати. У тебе було б все. А якби кинула ту дурну роботу, може, все вирішилось би раніше. Ти сама не захотіла. 

 — Моя робота не дурна, я її люблю, — сердито промовила вона. — І мій наречений не “перший-ліпший мужик”!

Я все ж не витримав. Подався вперед і поцілував її. 

Вона спочатку намагалася відштовхнути мене, але потім, видно, завелася і стала відповідати на поцілунок. 

Серце одразу збилось з ритму. Я обійняв її і притиснув до стінки. Все мало бути інакше… Поцілунки ставали все наполегливішими. Серце билось все швидше. Я повів її по такому знайомому маршруту з кухні до ліжка… Вона не пручалася, аж поки її спина не торкнулась дверей спальні. Коли це сталось, вона все ж відштовхнула мене. 

— Ти не повинен цього робити, — прошепотіла, тяжко дихаючи. 

— Не виходь за нього… — моє дихання теж збилось. 

— Він може посприяти моїй кар’єрі, я матиму власний телеканал, — сказала Мел.  — Ти ж знаєш, яка я амбітна. Він підтримує мене в цьому, на відміну від тебе…

— Дає тобі продатись? Це, по-твоєму, підтримка? — мені боляче відповідати їй зараз. — Твоя ціна — канал? 

Вона розмахнулася і дала мені ляпаса.

 — Ти боявся своїх родичів, мені це набридло, я не хочу більше ховатися! — вигукнула вона. — Забирайся геть і не приходь сюди більше! 

Щока пекла від болю. Але ще більше боліло десь в грудях. Вона мала рацію. Я дійсно не міг так просто відкрити наш звʼязок… Вона просто не розуміла справжню причину.

— Добре, — тільки й вимовив. Її удар трохи витверезив мене. Я розвернувся і пішов до дверей. 

Я дійсно не міг нічого їй дати, окрім того, що давав. Таємні зустрічі, поцілунки, ночі, але не дні і виходи в світ…

Віола

Я відчинила вхідні двері будинку і вийшла на подвір’я. Лев мене бісив, ті його слова, що за межі подвір’я мене не випустять, виводили з рівноваги. Зрештою, я не якась ув’язнена, щоб тримати мене під замком! Чим довше я думала про це, тим більше мені хотілося опинитися за межами цього паркану. Хоча б подивитися, що з цього вийде. Скоріше за все я повернуся назад, адже мій рюкзак з документами і грошима десь заховав Лев. Згадавши про це, я ще більше розлютилася….

Я йшла по викладеній бруківкою доріжці між великими газонами, вдавала, що просто прогулюся, здається, ніхто не звертав на мене уваги. Краєм ока я дивилася, чи немає в садку камер, нічого не бачила, але хтозна, вони ж могли бути заховані. Тому навіть тоді, коли я звернула на бокову доріжку, і будиночок охоронців зник з виду, я продовжувала спокійно крокувати, роздивляючись квіти і дерева. Сад був великий, але навколо суцільний паркан, високий, в мій ріст, перелазити його не наважилась. Ніколи не вміла лазити по деревах, не займалася альпінізмом. Тож паркан був для мене перешкодою, яку я не могла подолати. 

Але якщо йти довго, то рано чи пізно я побачу ще якусь хвіртку. Принаймні у нашому будинку та будинках батькових друзів такі завжди були. В одного сусіда навіть був  таємний підземний хід. 

Я побачила басейн і пошкодувала, що в мене немає купальника. Було досить жарко, непогано було б скупатися, але час не стояв на місці, придурок Лев міг от-от повернутися, тож я пішла далі.