2. Перша допомога

 Віола

Після тієї аварії я все ще не могла зібратися з думками. В голові гуділо, в очах усе пливло. Може, в мене струс мозку? Але, принаймні, цей мужик не збирався мене вбивати чи гвалтувати, це вже плюс. Треба ж було хоч щось позитивне знайти у всій тій халепі, в яку я потрапила…

 — Ага, щоб ти відрубився прямо на ходу, і ми врізалися в дерево…

— Я не відрублюсь, — він встав з землі і раптом почав стягувати з себе спочатку вітровку, а потім і футболку. На футболці дійсно була кривава пляма. Вітровку він кинув на землю, а футболку порвав, відірвавши сухий шматок від мокрого від крові. А потім тим сухим він перевʼязав рану. Тоді підняв вітровку і знову вдягнув. — Ходімо. 

Я мовчки пішла за ним. Можна було б спробувати втекти, але в чистому полі серед ночі якось страшнувато було. Хтозна, чи не бродив поблизу якийсь маніяк? А з ним я хоч до міста доберуся. А там буду діяти згідно обставин. 

— А чому ти переховуєшся? Зробив щось погане? — запитала, дивлячись на те, як незнайомець піднімає з землі мотоцикл і оглядає його. 

— Та так, нюанси з родиною, о, ключ на місці, — він повернув ключ і мотоцикл видав звук мотору, що працює. — Працює. 

 — Тоді поїхали, бо тут стає якось холодно, — я зіщулилася від пориву різкого вітру. Схоже, скоро мав початися дощ.  — Ти точно нормально себе почуваєш?

— Так, нормально, — він кивнув. — Зараз вивезу мотоцикл з кювету і поїдемо…

***

Якийсь час навколо були лише темні дерева, а потім з’явилися вогні. Це було схоже на якесь село, але будинки були великі, видно, що тут жили багаті люди.  Ми під’їхали до одного з них. 

 — Це тут ти живеш? — поцікавилась я. 

— Ага, — він відімкнув ворота дистанційно, і ми заїхали всередину. Потім він клацнув на пульт знову, і ворота зачинилися. — Злазь і ходімо всередину. Холодно тут.

Я подумала, чи не кинутися мені зараз навтьоки. Але я була в незнайомому місці, тут не сховаєшся, суцільні високі паркани, певно, він швидко наздожене мене.

— Виклич мені таксі, — прийшла в голову ідея. 

— І куди ти поїдеш? — він підійшов до дверей і почав встромляти ключ у двері, але його руки, схоже, тремтіли. Тільки зараз я помітила, що пляма на його боці стала більшою. 

 — Давай сюди, — я відібрала в нього ключ і відчинила двері. — Де в тебе аптечка? Рану треба продезинфікувати і перев’язати! 

— Вбиральня тут, одразу біля вітальні, за передпокоєм, — він зайшов до кімнати, певно, то і була вітальня. І одразу, прямо у взутті, плюхнувся на диван. При світлі я помітила, що він дуже зблід, а крові в районі рани на животі було дійсно багато.

На ходу пригадуючи, чому нас вчили в універі на курсі медицини, я увійшла до ванної кімнати, помила руки і поглянула на себе в дзеркало. Я була схожа на бомжа — брудні на колінах джинси, розпатлане волосся, на щоці подряпина. Але наводити красу було не на часі, треба було допомогти пораненому. 

Схопивши аптечку, пішла назад до вітальні. Заходилась розмотувати рештки сорочки, якими він забинтував рану. 

— Схоже, це просто глибока подряпина, — сказала я. — Але попереджаю, що краще все ж звернутися до лікаря. Бо може трапитися зараження крові або правець! В тебе є щеплення? 

Тим часом взяла антисептик, бинт і почала промивати рану. 

Він скривився, але нічого не казав.  

Коли дезинфекція закінчилася, я перев’язала його бік бинтом. 

— Дякую, — він торкнувся долонею мого запʼястка. — А щеплення нема. Хто його взагалі робить?...

— Я  роблю, — відповіла я. — Навіть від грипу. І тоді до мене ніщо не чіпляється, ніяка інфекція. 

Чомусь накотилася втома. Я до цього при втечі з дому та всіх своїх наступних пригодах діяла ніби на адреналіні, а зараз відчула якусь апатію і розгубленість. Мені дійсно не було куди йти, завтра батьки почнуть мене шукати, тож у подруг я не заховаюся. Чомусь була надія на Сергія, що ми одружимось, і тоді батькам уже не залишиться нічого, як погодитися з моїм вибором. 

Але тепер мені доведеться їхати в інше місто, або за кордон… Але за кордон не вийде, замало грошей.. Чорт, що робити? 

— Чому ти втекла з дому? — він зазирнув мені в очі. Виглядав трохи краще, ніж до того, як я промила рану і перевʼязала її чистими бинтами.

 — Не хотіла виходити заміж, — буркнула я.  — Ну, нічого, зніму десь кімнату, знайду роботу… Якось буде…

— Якщо думаєш, що тебе не знайдуть по прізвищу, то дуже помиляєшся. Той будинок, він же багатий, тебе точно будуть шукати, — продовжив незнайомець. 

 — То що, мені вертатися туди? Не хочу, — я насупила брови.  — Зроблю документи на інше прізвище… Правда, я не знаю, де їх роблять… 

Лев

Я не очікував, що все так обернеться. Але вийшло, як вийшло. Рана боліла, все дратувало. І що робити далі з нею? Було надто мало часу, щоб все продумати.

— Навіть якщо зробиш, вони дадуть орієнтацію на тебе, і тебе будуть шукати. Без хорошого укриття і професіоналів по документам тобі нічого хорошого не світить.