Розділ двадцятий

Розділ двадцятий. Перше побачення.

Після зустрічі з Дамілем, я ще довго не могла прийти в себе і навіть не відреагувала на те, що моє прізвище назвали з відміткою про практично-значиму відповідь. Аскат нахилився до мене і пошепки привітав з відзнакою, та я все ще думала про Оразова, тому лише усміхнулась краєчками губ і підперла підборіддя кулаком, щоб зробити вигляд, що я присутня в аудиторії.

Коли нас розпустили, ми з Аскатом пішли своїм звичайним маршрутом вниз до виходу з корпусу, та я все ще озиралась довкола, в надії побачити Даміля. Його не було ні в коридорі, ні в прольотах між поверхами, ні на вулиці. Чого я чекала і навіщо моє серце так тьохкотіло? Чому усі думки заполонились ним і куди поділась та Лавіка, яка обіцяла собі, позбутись усіх почуттів, які мала до Даміля Оразова?

           – Лавіка, з тобою все добре? – запитав Аскат, прочиняючи двері й оглядаючи моє обличчя. 

– Так. – киваю йому, хоча це зовсім не так.

– Як хочеш, можемо посидіти у корпусі, біля посту охорони. Цього разу я не дозволю скривдити тебе. – гордівливо заявляє Аскат, та широко усміхається.

– Повір мені, я й сама цього разу не дозволю нікому скривдити мене.

Я різко зупинилась, змусивши Аската майже вдаритись в моє плече грудиною. Мої очі палали від того виру емоцій, що клубились в моїй душі. Побачивши знайому автівку та молодика, що стояв поряд з нею, я одну мить вагалась і поспішно пішла вперед. В голові було забагато думок і слів, які я не встигла озвучити Оразову. Мене бісила моя слабкість і бажання довести усім, що я не маю жодних почуттів до свого викрадача. Я повинна була поставити крапку в цих хворобливих відносинах мого серця та фантазій. І коли випала така нагода, скористалась нею.

Не звертаючи уваги на Аската, який прикликав мене зупинитись та не робити того, про що я можу пожалкувати, я майже підбігла до Даміля і стискаючи пальці в кулаки, запитала:

– То все те, що ти говорив – це лише слова? – він не збирався відповідати і спокійно дивився на мене своїми глибокими очима, від чого мене ще більше розпирало від злості та образи. – То для тебе все це було грою, Даміль? Заради помсти ти говорив все те, в що повинна була повірити дівчина? 

– Все що я говорив тоді, – спокійно відказує він, переключившись поглядом на мого приятеля, що все вхопив мене за рукав та утримуючи, відвів на кілька кроків назад. – я можу повторити зараз.

– То повтори. – киваю йому з викликом.

– Якби я запросив тебе на побачення, ти би погодилась? Після всього, що ти пережила, ти би погодилась піти зі мною на побачення? – дещо нервовим голосом запитав Даміль, викликаючи в мені вибухову хвилю почервоніння.

– Звісно, я би погодилась! Це ж очевидно.

– Ти цього не хочеш. – зітхає він.

– А ти питав мене?

– Мені не потрібно питати, щоб зрозуміти це.

– Ось так просто?

– Що саме ти хочеш почути, Лавіка? – запитує він примруженими очима.

– Вже нічого. – зітхаю і дозволяю Аскату, відтягнути мене ще на кілька кроків. 

Причина зміни моєї поведінки була очевидно передбачуваною. Автівка моїх кузенів підштовхнула мене повернутись до того стану, в якому мої бажання ховались за дорослими думками. Цей спалах дівочого підліткового максималізму міг бути прикликаний критичними днями, в які гормони керували емоціями та виходили з-під контролю виховання та здорового глузду.

– Лавіка, ти чого? Який  ґедзь тебе вкусив? – незадоволено нарікав Аскат, відчуваючи, що і йому і мені влетить за це від братів Касимових, яких він поважав.

– Сама не знаю. – важко зітхаю і знов дивлюсь в очі Даміля. – Якщо все те, що ти мені казав правда, чому ти не запросиш мене на побачення?

– Лавіка! – Аскат не втримався і затулив мені рота долонею, не дозволяючи ще щось ляпнути з того, що я збиралась сказати.

– Оразов? – коли автівка кузенів зупинилась поруч з нами, до нас вийшов Айрат. Він незадоволено оглянув нас та все ж спокійно відреагував на ситуацію, яка виникла. – Лавіка? Аскат? Що я повинен знати? 

Після тієї таємничої розмови, що відбулась між дядьком Муратом та Дамілем, відносини між родинами Касимових та Оразових змінились. Відтепер вони не ворогували, а знаходились у стані перемир’я. Також на затишшя у багаторічній ворожнечі вплинув арешт тітки Омани, що виявилась головним злом та ляльководом у іграх розуму. Вона зізналась у всьому, що скоїла і збиралась зробити задля своєї персональної помсти, що виникла на грунті нерозділеного кохання та спотвореного відчуття самотності. 

– Нічого такого. – ніяково промимрив Аскат і потягнув мене до автівки. – Ці ваші жіночі штучки. 

Я відчувала себе зламаною. Я відчувала як істерика клубиться у моїх грудях, наповнюючи мої очі сльозами, як опускаються руки від пригнічення та приреченості, як розчарування у собі заливає мої щоки багрянцем. Це було моє персональне фіаско, в якому моє дитяче «хочу» взявши наді мною гору, підштовхнула мене до такого сорому.

Тепер я знала, що бути дорослою – це щось більше, ніж не опускати своїх рук, коли все летить шкереберть. Бути донькою свого батька – це не лише слухатись та користуватись його порадами, а завжди пам’ятати про те, що всі чоловіки – чоловіки. Бути підлітком – це робити помилки та вчитися на них, або вчитися на помилках інших. Бути дівчиною – це не лише омріяно чекати на принца, а й вміти переконати себе, що принци існують лише в казках.

Коли я повернулась додому, після викрадення, то відганяла усі думки про Даміля Оразова, не дозволяла собі романтизувати його та виправдовувати. І це мені вдавалось. Після кількох відвертих розмов з мамою, я зрозуміла, що жіноча симпатія до сильних чоловіків – це історична тваринна фізіологія. З давніх давен жінки обирали сильних чоловіків, адже вони потребували захисту не лише себе, а й всієї родини і могли бути впевненими в тому, що їх обранець зуміє це зробити. Але це не означає, що ми повинні забувати про сучасні реалії життя і зміни поколінь. У нашому сьогоденні сильний чоловік не той, хто має хижацьку поведінку, а той, хто вміє бути м’яким з тими, хто слабший за них.