Розділ десятий

Розділ десятий. День третій.

Я притискалась до грудей Даміля, як робила це в дитинстві з татом. Коли мені загрожувала небезпека чи мною заволодівали дитячі страхи, мій батько завжди обіймав мене, захищаючи від усього лячного та нестерпного для мого вразливого серця. Він завжди розумів мене і вмів заспокоювати, не дозволяв піддаватися обставинам, які я вважала непоборними. 

Навіть зараз, у мить свого падіння та зречення своєї гордовитості та сили, я шукала захисту в обіймах чоловіка, що чимось був схожим на мого тата. Вважається, що дівчата на рівні підсвідомості шукають в майбутньому чоловікові схожі обриси з татусями. Виняток з правила можуть становити ті, хто ніколи в житті не бачив свого створювача, чи ті, які встигли натерпітися від так званого батька і зневажають його існування. Як і парубки, які вбачають у своїй матері ідеал і намагаються наблизити свою обраницю до нього.

Я опинилась в категорії, в якій вважаю свого татуся ідеалом справжнього чоловіка в усіх розуміннях цього поняття. 

Яким повинен бути представник чоловічої статі, щоб змусити моє серце відчути нестримний потяг до нього? Напевно, роздумливо принциповим, вміти тримати слово та дотримуватися обраного шляху, яким він крокує по життю. Веселим з близькими й друзями, та мовчазним у моменти, коли це необхідно. Мудрим чи хоча б начитаним, щоб вміти підтримувати будь-яку розмову з будь-яким співрозмовником, і мати свою думку з кожного питання. Думку, яка не може бути змінена за бажанням соціуму чи опонента, який має статус та гроші. Він повинен мати Бога в серці, та не в тому звичному усім значенні. Цей Бог чи Божечок не повинен мати специфічного імені, але повинен бути рушійною силою до віри в щось більше, ніж ми можемо бачити. Чоловік, який може заполонити мої думки та серце, повинен бути працьовитим та не цуратися важкої робити. Він повинен поважати усе живе і вміти захищати те, що потребує захисту. 

А ще, він повинен поважати жінок і ставитись до них, як до рівних, навіть якщо ці жінки слабкі та емоційно-неврівноважені чи поводять себе як малі діти. Він повинен відчувати мене, як це робив мій тато. Зовнішня краса не буде мати великого значення у майбутньому. Вона є стратегічно необхідною для першого погляду та пристрасті, для фізіологічного зваблення та готовності терпіти усі недоліки характеру. Та врода не є головною у прив'язанні душі та серця. 

Я хоч і не встигла вперше закохатись по-справжньому, та мала нагоду бути закоханою. Як усі дівчата та жінки, які не часто визнають це, я закохуюсь у кожного гарного чоловіка, якого зустрічаю. Я можу закохатись у голос диктора, чи співака, у вигляд тіла фізично - розвиненого спортсмена чи ловеласа, який вміло слідкує за своєю зовнішністю. Я можу закохатись у гру актора і його героя, який на екрані матиме в собі ті риси, які мене можуть захоплювати. Та це всього лиш закоханість. І вона зовсім не схожа з коханням.

Щоб жінка була завжди усміхненою та раділа своєму життю, їй потрібно постійно закохуватись у когось. Вона повинна мати змогу фліртувати та відчувати на собі погляди чоловіків, щоб бути впевненою в собі. Вона не повинна зраджувати свого чоловіка чи кохану людину, але повинна навчитись не втрачати почуття закоханості. Звісно добре, якщо обранець будь-якої жінки зможе утримувати на собі її закоханість, але це рідкісне явище у реальному житті.

Ось і я мала необачність закохатись у Диявола, якого кілька разів зустрічала біля медичного вишу, а потім була безжально використана в планах його помсти. Не встоявши перед спокусою, я дозволила своєму серденьку бути оманеним його зовнішністю та харизматичними чарами. А тепер, попри усі зусилля та ненависть, не можу позбутися цього почуття слабкості, коли потрапляю в полон його дотиків та обіймів.

Даміль ще досить довго не прибирав своїх рук, утримуючи мене поряд з ним. Він не відсахнувся від мене, коли той монстр Ілай полишив кімнату. Не відпускав мене, коли на мої крики прибігли тітки Омана та Шахзода. Не поворухнув і пальцем, коли його молодша сестричка сонним голосом розпитувала усіх, що сталось і чому його наречена так кричала. Він не поступився своїми принципами перед близькими йому людьми, але виявив до мене розуміння і якусь повагу.

Я була вдячна йому за те, що він залишався поряд. За те, що ні на мить не відпускав мене від себе, і продовжував заспокоювати мою істерику своїм тихим й впевненим голосом, запевняючи, що нікому не дозволить до мене торкнутись. Він був таким схожим на мого тата, якого мені так не вистачало з моменту мого викрадення і до тепер.

– Все гаразд, Лавіка. – відказав Даміль, притулившись щокою до мого чола. – Ілай не хотів тебе ображати. – запевняв він, та я не могла повірити в це. – Він просто не вміє контролювати свою силу та все ще не навчився її розраховувати.

– Він вдарив мене. – простогнала, схопившись руками у його сорочку на спині. – Він вдарив мене. – повторювала як якусь мантру, поки не згадала, що Даміль не та людина, яка зможе колись це зрозуміти. – Ненавиджу тебе. – видихаю і повільно розкриваю пальці, випускаючи тканину, яка була занадто тонкою для того, щоб відчувати її. – Я тебе ненавиджу! – шепочу його диявольському серцю, яке так шалено калатало в грудях.

– Ти маєш на це право, Лавіка. – досить спокійно відказав Даміль, не дозволяючи мені звільнитись від його обіймів.

Я кілька разів пробувала відштовхнути його, намагалась прибрати його сильні руки чи відхилити голову, але все було марним. Він не збирався поступатися чи виявляти до мене милість. Він продовжував утримувати мене у своїх руках стільки скільки вважав за потрібне для нього самого.

– Я більше нікому не дозволю кривдити тебе, Лавіка. – запевняв його тихий та все ж прохолодний голос. – Я не дозволю нікому торкатись тебе. Я не дозволю тобі боятись. Вір мені!

– Ні. – зітхаю, супротивлячись його впевненості у своїх силах. – Ти не зможеш.

– Я зможу, якщо ти, – Даміль все ще утримував мої плечі своїми руками, та дозволив мені відірватись від нього, відхилитись на деяку відстань, щоб бачити мої очі. – якщо ти, Лавіка, змиришся з тим, що ти стала моєю нареченою.