Розділ девятий

Розділ дев'ятий. День другий.

Даміль залишив мене наодинці з роздумами про мою поведінку та майбутні збитки до яких я ніколи не буду готова, якщо не зупинюсь бути непокірною. Та з ним, чи без нього, відповідей на питання так і не збільшувалось. Я засинала на кілька годин, а коли прокидалась, приймала спроби підвестись, та не могла жодного разу проконтролювати себе під впливом слабкості. 

Години змінювались годинами, і піддаючись хворобливому стану, я приречено лежала в ліжку, інколи розглядаючи кімнату похмурим поглядом. Згадувати того монстра, який зміг одним ударом викликати струс мозку, хай і легкий, викликав в мені паніку. Я вже розуміла, що буду ужахатися від Ілая за будь-яких обставин і повинна триматися від нього якомога далі. 

Наступного дня десь по опівдні, наскільки я могла орієнтуватись по денному світлу, до мене в кімнату увійшла тітка Омана. Вона тихенько пройшла до ліжка і посміхаючись до мене запропонувала узвар з трав, який дивним чином одразу подіяв, перезарядивши мене енергією та знімаючи симптоми тотальної втоми. Хоча на смак цей напій був бридким і змушував мій шлунок кілька разів нудотно відригнути. 

Я спромоглась прийняти напівсидяче положення тіла і не мала ні запаморочення, ні головокруття вже за якихось десять хвилин. 

– Дякую за ліки. – відказую жінці, яка сьогодні обрала сукню темно-блакитного кольору, що пасувала до її блакитно-сірої хустки. – Вам не треба було цього робити. 

– Ну що ти, дитино. Не кажи таких слів. – вона м'яко посміхнулась. – Мені приємно зробити щось, що порадує тебе, дитино. – і збиралась вже піти, та я зупинила її, бажаючи просто поговорити. 

Якби я не запевняла себе та Оразова, якби не підсилювала волею гордівливість, та повинна визнати, що мені моторошно бути самотньою у незнайомому будинку. Чи воля, чи неволя, а для опанування себе та здатності мислити, потрібно розмовляти не лише зі своєю тінню чи вигаданими співрозмовниками. І серед усіх людей, яких мені довелось зустріти на ворожій території, тітка Омана здається найприємнішою особою. 

– Ви можете розповісти мені, що сталось у вашій родині та чому Даміль так ненавидить дядька Мурата? 

– Ти впевнена, що хочеш цього, дитино? 

– Так! 

– Я не повинна нічого обговорювати з тобою, дитино. Даміль буде незадоволений мною, та й Шахзода не пробачить мені. – тітка Омана змінилась в обличчі. – Але я так розумію тебе, дитино. Якщо ти будеш мовчати про це, 

– Я буду мовчати! – запевняю її, і жінка присівши на край мого ліжка, починає говорити, а я затамувавши подих, слухаю її розповідь. 

– Майже двадцять років пройшло, а вони ніяк не забудуть і не пробачать. – тихим голосом пояснювала тітка Омана, не зводячи своїх сумних очей зі своїх худих рук. – Колись наші родини дружили. Мій брат та сестра і я дружили з Муратом та Дільзодою. Колись ми ходили в гості один до одного, цілою компанією ходили на танці. Колись Шахзода була іншою людиною і любила сміятись. Наш старший брат, – вона на мить прикрила очі рукою і щось пробурмотіла, звертаючись до небес чи тих, хто засідає на небесному троні. – Санжар був людиною свого слова та одного разу пообіцяв, що його дружба з Муратом буде вищою за усі непорозуміння. І коли Шахзода закохалась в Мурата, то благала брата про благословення, якого так і не отримала. – я слухала оповідку сконцентровано, адже саме зараз відкривалась правда якої я не чула раніше. – Мурат вже був закоханий у Дільзоду і збирався оженитись з нею. Потім наш брат зустрів Зухру і вони також побралися, народився Даміль. Кішка пробіглась між родинами тоді, коли моя сестра завагітніла від невідомого нам чоловіка, хоча Шахзода впевнена, що це був ніхто інший як Мурат. Вона буквально божеволіла через нього, вона була закохана у нього і не могла сприйняти негативної відповіді. І як ти розумієш, він відмовлявся від неї і її дитини. Такого сорому наша родина не знала ніколи, тому було досить важко звинуватити когось і отримати підтримку старійшин у такій складній справі. Для нашої родини вагітність незаміжньої дівчини означала сором на віки. – тітка Омана зітхнула і продовжила, не зупиняючись на подробицях про вагітність сестри та розв'язування питання з соромом. – Після народження Дільнари, Зухра та Санжар потрапили в автокатастрофу, і як говорять поміж людей, у тій аварії був винний Мурат Оразов. Він не зміг пробачити своєму другові за недовіру і наклеп. І як один зі старост він мав вплив у місті та зміг зам'яти справу, і давно забув про неї. 

– То це справа ревнощів та недовіри? – не стрималась я. – І що сталось з дитиною вашої сестри? І чи була доведена провина дядька Мурата, чи хоча б його причетність? І як взагалі вашій сестрі пробачили вагітність від невідомого чоловіка? Ви всі поглинені традиціями, але у минулому маєте прогалини. Чому одним все сходить з рук, а інші повинні страждати? 

– Ой, дитино, я не знаю таких подробиць і взагалі не повинна була говорити про це. – схопившись з місця, тітка Омана швиденько вибігла з кімнати, залишивши мене без відповідей на фоні неясностей та поточних запитань. 

Сказати, що після такої оповідки, я була шокована, це нічого не сказати. Те, що стало причиною ворожнечі двох родин і як наслідок паплюжить життя усім, не мало права існувати. Не було ні доказів, ні здорового глузду у причинах виникнення палкої ненависті Оразова до сім'ї дядька Мурата. Навіть не знаючи усіх подробиць, цей конфлікт здається незрозумілим і каламутним, і через це все моє життя перетворено у жахливий сон, з якого я неодмінно зможу прокинутись. 

Надвечір до мене завітав Даміль. Він приніс мені вечерю і витяг з шафи деякий змінний одяг для себе, адже я все ще знаходилась в його кімнаті. Сьогодні Оразов виглядав похмурим, ніби щось тривожило його і викликало непевність в собі. Я спостерігала за тим, як він ходить по кімнаті у пошуках чогось, чого явно не було на тому місці на якому він це полишив.