Розділ девятий

Розділ дев'ятий. День другий.

Даміль залишив мене наодинці з моїми думками. Я усвідомлювала, що мої спроби бути непокірною можуть принести більше шкоди, ніж користі, але змусити себе зупинитися було неможливо.

Я засинала на кілька годин, прокидалася, намагалася підвестися, але тіло не слухалося. Час плинув повільно. Хворобливий стан і страх тримали мене прикованою до ліжка. Згадка про Ілая, чий удар залишив мене безпорадною, викликала паніку. Я знала одне: триматися від цього монстра я мала якомога далі. 

На наступний день, десь опівдні, до мене в кімнату увійшла тітка Омана. Вона тихенько пройшла до ліжка, тримаючи в руках узвар із трав. Її лагідна усмішка трохи заспокоїла мене.

– Це допоможе, дитино, – сказала вона, підносячи чашку до моїх рук.

Напій був гірким, і мій шлунок відреагував кількома хвилями нудоти, але за кілька хвилин я відчула себе краще. Втома поступалася місцем легкості, а слабкість відступала. 

Я спромоглася прийняти напівсидяче положення тіла і не мала ні запаморочення, ні головокруття. 

– Дякую за ліки, – промовила я, дивлячись на тітку Оману. Вона була в темно-блакитній сукні, яка гармонійно поєднувалася з блакитно-сірою хусткою. – Вам не треба було цього робити. 

– Не кажи так, дитино. – м'яко відповіла вона. – Мені приємно знати, що я можу полегшити твій стан.

Вона збиралася піти, але я зупинила її, бажаючи просто поговорити. 

Якби я не запевняла себе та Оразова, якби не підсилювала волею гордівливість, та повинна визнати, що мені моторошно бути самотньою у незнайомому будинку. Чи воля, чи неволя, а для опанування себе та здатності мислити, потрібно розмовляти не лише зі своєю тінню чи вигаданими співрозмовниками. І серед усіх людей, яких мені довелося зустріти на ворожій території, тітка Омана здається найприємнішою особою. 

– Ви можете розповісти мені, що сталося у вашій родині? Чому Даміль так ненавидить дядька Мурата?

Тітка Омана затрималася, її обличчя помітно змінилося. 

– Ти впевнена, що хочеш це знати, дитино? 

– Так.

Вона важко зітхнула й сіла на край мого ліжка.

– Я не повинна нічого обговорювати з тобою, дитино. Даміль буде незадоволений мною, та й Шахзода не пробачить мені, якщо дізнається. Але якщо ти будеш мовчати...

– Я буду мовчати, – запевняю її, затамувавши подих.

Омана почала говорити, і я уважно слухала кожне слово. 

– Це було майже двадцять років тому. – тихим голосом говорила вона, не зводячи своїх сумних очей з худорлявих рук. – Колись наші родини дружили. Ми, я, мій брат і сестра, часто спілкувалися з Муратом та Дільзодою. Ми були як одна велика сім’я. Ходили в гості один до одного, танцювали разом на вечірках. І Шахзода була іншою людиною, вона любила сміятися. Наш старший брат, – вона на мить прикрила очі рукою і щось пробурмотіла, звертаючись до небес чи тих, хто засідає на небесному троні. – Санжар, був людиною слова. Він завжди казав, що їхня дружба з Муратом буде вищою за всі непорозуміння. Але коли Шахзода закохалася в Мурата, він не дав їй благословення, бо Мурат уже був закоханий у Дільзоду. Коли Мурат і Дільзода одружилися, Санжар також створив сім’ю – він одружився з Зухрою, і в них народився Даміль. Проте між нашими родинами пробігла чорна кішка, коли Шахзода завагітніла.

Омана знову замовкла, важко зітхнувши, потім продовжила:

– Вона була впевнена, що батьком її дитини був Мурат. Це було її переконання. Але Мурат заперечував і відмовлявся визнавати її або дитину. Для нашої родини це стало величезним соромом. Народження дитини поза шлюбом означало тавро, яке залишалося на все життя. Після народження Дільнари сталося страшне. Зухра та Санжар потрапили в автокатастрофу. Люди подейкують, що це була провина Мурата. Він мав вплив як староста й зам`яв справу. З того часу між нашими родинами панує ненависть, і, на жаль, вона тільки міцніє.

– То це все через ревнощі та недовіру? – я не змогла стриматися. Мої слова прозвучали різко, але я вже не могла зупинитися. – І що сталося з дитиною вашої сестри? Чи була доведена провина дядька Мурата, хоча б його причетність? І як вашій сестрі пробачили вагітність від невідомого чоловіка? Ви всі так дотримуєтеся традицій, але у вашому минулому маєте прогалини! Чому одним усе сходить з рук, а інші повинні страждати?

Тітка Омана різко здригнулася, ніби мої слова обпалили її. Вона розгублено стиснула руки, її обличчя наповнилося тривогою. 

– Ой, дитино, я не знаю таких подробиць, і взагалі не повинна була говорити про це, – схопившись з місця, вона поспіхом вийшла з кімнати, залишивши мене саму з моїми сумнівали та безліччю запитань.

Я залишилася лежати, відчуваючи, як у грудях піднімається хвиля обурення. Те, що я щойно почула, роздирало мене зсередини. Ця розповідь тільки поглибила мій шок і здивування. Як взагалі така історія могла стати причиною такої палкої ворожнечі між двома родинами? Не було ні доказів, ні здорового глузду в ненависті, яку Оразов відчував до дядька Мурата. Усе це здавалося мені безглуздим і надуманим. А найстрашніше – через цей конфлікт моє життя було перетворене на суцільний жах.

Я не знала всіх подробиць, але навіть те, що я чула, здавалося незрозумілим і каламутним. Здавалося, що мене кинули в середину чужого сну, з якого я мала прокинутися. І я обов’язково це зроблю. 

Надвечір до мене завітав Даміль. Він приніс вечерю, а потім почав порпатися у своїй шафі, витягуючи звідти змінний одяг. Його похмурий вигляд видавав тривогу. Здавалося, щось гнітило його, змушуючи ходити кімнатою, ніби він намагався знайти те, чого насправді не існувало. 

Ми не розмовляли. Я тихо їла смачну страву з курятини та овочів, час від часу поглядаючи на нього. Після їжі я знову випила той гіркий узвар, який, незважаючи на його нудотний смак, дивним чином додавав сил. 

– Як почувається Дільнара? – запитала я, відставляючи на столик порожню тарілку й склянку. – Вона заспокоїлася?