Розділ пятий

Розділ п’ятий. Той день.

Після тієї фатальної зустрічі з Дамілем у коридорі центрального корпусу мого вишу, я ще тиждень оглядалась по сторонах, вбачаючи у кожному молодику того диявола. Кожна чорна шкіряна куртка нагадувала про нього і викликала слабкість в моїх ногах, а інколи і нудотний біль шлунку. Та все ж він не з’являвся. Хоча інколи мені здавалось, що хтось спостерігає за мною, коли ми катались з братами по нічному місту, коли їздили до торгового комплексу, коли зупинялись на заправках і їли морозиво, і тоді коли я сиділа на лавці в очікуванні мого ескорту.

За першим тижнем закінчився і другий. Я заспокоїлась і продовжила йти до своєї мети, не озираючись через плече та не вбачаючи загрози у незнайомцях, які подекуди вештались неподалік мене. Навчання було насиченим, тому я не мала часу на роздуми про знахабнілого ворога усієї родини дядька Мурата. Щоправда, інколи зачитуючись Дракулою та Монте-Крісто згадувала наш поцілунок.

Життя тривало. Аскат наважився просити дозволу у своїх батьків на сумісну підготовку зі мною, і після кількох візитів тітки Дільзоди до нього додому, отримав дозвіл. Ми дійсно здружились з ним і мали багато спільних інтересів, одним з яких був інтерес до навчання. Коли ми зустрічались, щоб обговорити лекцію чи звірити конспекти, то не вели пустих розмов до самого закінчення наміченого, а вже коли все було зроблено насолоджувались спілкуванням.

Аселя інколи жартувала над нами у стилі: «Холі-молі діти долі! Лавіка і Аскат як гроза і водоспад! Один одному посміхаються, у наречених граються!», за що отримувала від мене, і кілька разів від тітки Дільзоди, по сраці. Та все ж продовжувала підтрунювати мене перед своїми батьками та заявляла, що вони повинні якнайшвидше заручити нас.

Перший місяць зими зустрів нас теплими сонячними днями, хоча за прогнозами погоди вже за кілька днів розпочнуться сильні дощі, які зміняться мінусовою температурою та можливими опадами снігу. Я спромоглася закрити перший триместр на відмінно, чим не могла не пишатися і емоційно розповідала своїм батькам про кожен залік та кожен написаний тест.

Як ми і домовлялись з Аселею, святкувати моє вигризання граніту науки, з дозволу дядька Мурата та підтримки Аділя, випадало на суботу. Місце святкування було незмінним і єдиним можливим – клуб «Дерев’янк». Та окрім нас з Аселею та наших старших братів і їхніх друзів, цього разу до нас повинні були приєднатись кілька моїх одногрупників, одним з яких був Аскат.

Ми прибули на святкування о шостій вечора, під саме відкриття клубу, сподіваючись бути першими. Та таких самих як ми було кілька компаній. Наш столик з диванами було заброньовано заздалегідь, тому ми одразу пройшли на своє місце, щоб потім не штовхатися у натовпі новоприбулих відвідувачів.

– Пішли танцювати! – вхопивши мене за руку, Селя потягла нас на середину умовного танцювального майданчика, який не мав зайвої уваги. – Я так хочу відпочити!

– Від чого? Від дитинства? – посміюючись запитую її, і вона відповідає з серйозним майже дорослим виразом на обличчі.

– Від школи, від опіки братів, від лячних правил і ідіотських традицій.

– Лавіка, – Аділь підбіг до мене і шикнувши на Аселю, щоб та не втручалась, нагадав нам про обережність. – Як тільки розтанцьованих стане більше десятка, одразу просувайтесь до нашого столика ближче, щоб ми могли вас бачити. – і звернувся до своєї норовливої сестри. – не смій очима розстрілювати чоловіків!

– А де ти бачиш чоловіків? – огризається Аселя, за що отримує смикання за вухо. – Аййй!

– Відірву і з’їм! – Аділь знов повертається до мене. – Лавіка, ти головна! Слідкуй за нею!

– Гаразд. – киваю йому. – Не хвилюйся! 

– Я вже примітила собі партнера на повільний танець! – радісно вигукнула Аселя, тільки-но Аділь відійшов від нас трохи далі. Вона не зводила очей з високого молодика, який танцював неподалік від нас. І рухався він досить граційно. – Це мій ідеал!

– У тебе ідеали змінюються кожного тижня. 

– Що є то є. – погоджується вона і емоційно рухає стегнами, піднімаючи спідниці своєї сукні вище колін, ніби привертаючи до себе увагу того високого парубка. Сьогодні Аселя була діловито-сексуальною у цій вишневій сукні обтислого силуету, що підкреслювала її дівочі форми в поєднанні з невисоким каблучком шкіряних черевиків.

– Селя, – легенько шмагаю її по руках, незадоволено похитуючи головою, адже така поведінка «занадто» навіть для мого розуміння. – Якщо не хочеш повернутися додому раніше, не роби дурниць!

– Нууу Лав, – вона ображено скривила своє миленько обличчя і відпустила спідниці. – ти ж не така як вони! Чому забороняєш пофліртувати?

– Не така. Але це не виправдання для тебе. Це не флірт, а відкрита розбещеність!

– Добре, не буду розбещуватись. – закочуючи свої очі, вона розслабила плечі і почала плавно рухатись, малюючи хвилі руками.

Ми танцювали три пісні поспіль, поки нас не покликав Айрат, помахавши нам рукою. Наші закуски та напої вже були на столику, тому ми повинні були приєднатись до хлопців, щоб підняти кілька бокалів соку за моє відмінне навчання. Червоніючи від загальної уваги, я намагалась сховатися за пасмами волосся, яке було завите у локони і пружинило при ходьбі. 

Моє вбрання було досить простим за мірками модних тенденцій сьогодення, і Аселя відмовляла мене вдягатись у це, як вона зазначала «застаріле минуле». Сукня А-силуету з розкльошеним низом та краплеподібною горловиною темно-синього кольору була комфортною і теплою, а ще до неї пасували мої улюблені чорні чобітки зі штучним хутром. Тому думка кузини залишилась при ній і ніяк не вплинула на моє рішення.

Перші сорок хвилин мій настрій був запаморочливим, я була щаслива і раділа тому, що можу відпочити і повеселитись у приємній компанії, не турбуючись ні про що. А потім я побачила його. Диявол у чорній шкіряній куртці увійшов до клубу у супроводі кількох молодиків, які не відрізнялись кольорами вбрання і не мали особливостей у зовнішності, щоб бути закарбованими у пам’яті закоханих дівчат.