Розділ четвертий

Розділ четвертий. Остання зустріч.

Повернувшись додому, я кілька годин не наважувалась зробити те, що повинна була зробити одразу після того, як отримала запис у купленій книзі. Невпевнено постукала у двері до кімнати Айрата і притиснувши книгу про графа Монте-Крісто, відчинила двері.

– Заходь. – кивнув Айрат, відкладаючи папери на край письмового столу. Він часто працював дистанційно і майже не дозволяв собі відриватися від роботи. – Щось сталось? 

– Тут таке, – закусюючи губи, намагаюсь підібрати слова, щоб якось розпочати розмову. – Я повинна була одразу розповісти, але не знала як ти відреагуєш.

– Обіцяю, що не буду сердитись. – зітхнув Айрат і вставши зі свого ортопедичного стільця, підійшов до мене. – Ти ж знаєш, що можеш довіряти мені. – він обійняв мене за плечі та підвів до свого ліжка. – То що сталось? – коли я присіла на ліжку, старший брат опустився навпочіпки й подивився на мене знизу-вверх, викликаючи довіру та забезпечуючи мене повною увагою. – розповідай.

– Коли ми з тіткою та Аселею були у торговому комплексі у суботу, – тихо починаю сповідатись. – у книжковому магазині дещо сталось. Я зустрілась з тим хлопцем, Дамілем. – швидко розгортаю книгу на сторінках з червоним написом і показую їх Айратові. – Він просив номер мого телефону, а коли я відмовила, то залишив свій.

– Ось чому він погрожував, що буде чекати до завтра. – ознайомившись з написом, Айрат різко вирівнявся і відійшов від мене до вікна. Він кілька хвилин нічого не говорив і не рухався, вдивляючись у затягнуте хмарами небо. Я продовжувала притискати книгу до себе і відчувала тремор в тілі, не здогадуючись як відреагує старший брат на сказані мною слова. – Лавіко, ти вже досить доросла і маєш уявлення про те, що припустимо у сучасному світі, а що повинно каратись законом. – спокійний голос Айрата був ледве напруженим, і як мені здавалось, напруженим через важкість та не змогу щось змінити. – Я не збираюсь повчати тебе чи залякувати своїми історіями, але повинен застерегти в останній раз. Родина Оразових вже друге десятиліття намагається усіма методами знищити все, що пов’язано з моїм батьком і його репутацією. Спочатку нам усім здавалось, що ми перебільшуємо, та з часом все стало на свої місця. Після смерті Оразова старшого, справами зайнявся Даміль і ворожість між нашими сім’ями стала пекельною. Колись він привселюдно пригрозив моєму батькові, що зруйнує його життя своїми руками, і той нічого не зможе зробити. Як ти розумієш, – Айрат подивився на мене стомленими очима, – мій батько, як староста та людина здорового глузду, працює над тим, щоб викорінити застарілі традиції та дозволити молодим незаміжнім дівчатам, почуватися вільно і жити сучасним життям. – зробивши паузу, Айрат потер обличчя обома долонями й зітхнув. – Ми впевнені, що Даміль може використати Аселю для здійснення свого плану помсти. Можливо, він вважає, що наблизившись до тебе, отримає усю необхідну інформацію та врешті втілить в життя погрози.

– А в чому причина такої ворожнечі? – запитую його, подумки повторюючи прізвище Даміля, щоб запам’ятати. Оразов. Даміль Оразов.

– Я навіть не пам’ятаю з чого все почалось. – відказав Айрат, знизавши плечима. – Причина вже не має значення. – і посміхнувшись, старший брат додав. – Я поговорив з Аскатом Алікбаровим, твоїм одногрупником, щоб він наглядав за тобою і по можливості не залишав одну після занять. Краще вже переконатись в тому, що і ти, і Аселя, знаходитесь в безпеці від випадковостей.

– Краще так. – погодилась з ним і встаючи з ліжка, ще раз подивилась на книгу. – То що робити з цим номером?

– Нічого, Лавіка. Нічого не роби. Я сам все зроблю. – обіцяє Айрат і ми прощаємось з ним до вечері.

Наступний день був досить напруженим. І це напруження не було пов’язане з навчанням. Мені досить легко давалась цікава інформація, тому я встигала по усіх предметах і тримала успішність на рівні «відмінно!». Вистачало прослухати лекцію, щоб зрозуміти основний матеріал і виконувати домашні завдання. Але сьогодні я була трохи розсіяна, адже постійно реагувала на різкі звуки, які доносились з вулиці.

Після вчорашньої розмови з Айратом, слова Даміля про його очікування на моє повідомлення, набували іншого значення. Він дійсно викликав в мені лякливі почуття: з одного боку – він залишався вродливим і харизматичним для моєї сімнадцятилітньої дівочості, а з іншого – він був хижим і самовпевненим, а це були ознаки червоних прапорців для моєї вільнолюбної свідомості.

Та всі передчуття зникли одразу, як я опинилась в салоні позашляховика Айрата і без жодних непередбачуваних обставин, повернулась додому. Даміль не з’явився сьогодні, чим не аби як потішив мене і це була ще одна моя помилка. Не треба недооцінювати людину, яка планує помсту. Помста, як усім відомо, це страва яку подають холодною.

Та думати про помсту та між родинні війни було не на разі і не на часі. Цього тижня до нас на лекцію по загальній психіатрії прибув відомий у місті Н та поза його межами, академік Камран Хафез. Відомий він був не лише тому, що написав кілька масштабних робіт з прикладної психології і ввів нові методи діагностики психічних розладів у латентному стані, а тим, що він є і залишається одним з найкращих лікарів з практикою, до якого часто звертаються органи правопорядку та прокурори.

Після майже шестигодинної лекції нас відпустили додому. Ми всі були втомленими, але приємно враженими розповідями академіка, який став моїм прикладом для наслідування. Основна маса студентів швидко покидали лекційну аудиторію, підіймаючи галас обміном своїх вражень, в той час, як я з Аскатом затримались на кілька хвилин, звіряючи свої конспекти з новим матеріалом.

– Лавіка, не забудь принести на завтра конспекти з анатомії та схему нейронних зв’язків. – нагадав мені мій нянька, який виконував свій обов’язок перед Айратом. – Я десь щось пропустив.

– Чому б тобі не прийти до нас? – запитую зі здивуванням, на що Аскат починає заливатись сміхом. – Що не так? Що я не те сказала?