Розділ другий

Розділ другий. Фатальний вечір.

Головний клуб міста Н, відомий як «Дерев’ян», знаходився, як і належить найкращим розважальним закладам, на околиці. У глушині, на пустищі, якомога далі від вогнів нічного міста та пильних очей городян. Непримітна сіра будівля складалася з двох корпусів і мала лише одну вивіску, де бракувало кількох букв. Знаменита «Дерев'янка» тепер була просто «Дерев’ян». Але цей факт зовсім не відлякував постійних відвідувачів. 

Саме сюди зліталися хлопці та дівчата заради відпочинку, танців і нових знайомств. Але через місцеві традиції й звичаї, особливої ​​популярності серед дівчат із консервативними батьками чи пильними братами клуб не мав. Відвідували його здебільшого у двох випадках: маючи поруч підтримку старших братів чи їхніх друзів, або якщо дівчина була вільною й безстрашною – без страху заміжжя чи засудження за легкі стосунки.

Чоловіки ж приходили сюди радше за розвагами, ніж за пошуком наречених. Тому здебільшого конфліктів у клубі не виникало. Але цього вечора «Дерев’ян» уже збирався стати ареною для нових подій.

Ми з Аселею були єдиними дівчатами в компанії вісьмох хлопців, які супроводжували нас. Наші брати, скликавши своїх друзів, суворо попередили: ми – їхні сестри, і маємо повернутися додому в цілковитій безпеці. Тому за нами пильно стежили всі восьмеро. Така увага гарних молодиків швидко стала обтяжливою, але не для Аселі. Вона, навпаки, була на сьомому небі від радості, адже мала чудову нагоду пофліртувати, не хвилюючись про наслідки.

Усі хлопці, включно з нашими братами, вдяглися невимушено: джинси чи штани, футболки або сорочки. А ось мій вигляд викликав значний дискомфорт. Аселя, прихильниця яскравих образів, вирішила, що я теж маю сяяти цього вечора. Вона вдягла мене у легку рожеву сукню з високою посадкою талії, прикрашену візерунками з квітів, пелюстки яких були усипані паєтками, що виблискували у світлі.

Добре, що мені вдалося переконати її дозволити залишити м’які чобітки, схожі на балетки, замість високих підборів. Цей невеликий компроміс був єдиною розрадою в моєму вбранні.

Поки ми прямували до свого куточка з м’якими диванами, я помітила кілька компаній, у яких також були дівчата, та все ж чисельність чоловіків переважала.

– Лавіка, глянь який гарненький! – вигукнула Аселя, тягнучи мене за руку й безсоромно вказуючи на чоловіка років за тридцять із неймовірно пишним русявим волоссям. – Такий вродливий!

– Асель, перестань так дивитися на нього! – шепочу їй, намагаючись вгамувати її запал. Поведінка кузини змушувала мене червоніти за нас обох. – Ти ж нариваєшся на неприємності. І брати не будуть у захваті.

Аділь і Айрат, які йшли попереду, поки що не помітили цих витівок молодшої сестри.

– Ну погодься, що він гарний, – простогнала Аселя, кокетливо притулившись щокою до мого плеча.

– Погоджуюсь! – усміхаюсь і киваю.

Ми вибухаємо сміхом, викликаючи незадоволені погляди братів, які вже зрозуміли, що з нами коїться.

– Пішли танцювати? – запропонувала Аселя, замовивши братам газовану воду з полуничним смаком і якихось смаколиків. – Пішли! Така пісня весела! 

Арабські мотиви справді змушували рухатися, тому я встала з дивана, на якому вже встигла пригріти місце.

– Щоб я вас бачив! – гаркнув Айрат, насупивши брови.

– Так-так, – відмахнулась Аселя. – Ми будемо тут, недалеко!

Відійшовши від нашого столика на пів метра, ми почали рухатися в такт музики. Наш танець був сповнений спонтанності й веселощів: ми копіювали рухи одна одної, трималися за руки й кружляли, як діти. Аселя з усіх сил ігнорувала застереження братів і діловито «вистрілювала» очима наліво й направо. Її природна кокетливість і легкість у флірті привертала увагу чоловіків, які наважувалися надсилати їй повітряні поцілунки.

– Гей, красуні! – вигукнув один із молодиків, які танцювали в невеличкому колі поруч з нами. – Давайте разом танцювати!

– А давай! – одразу погодилась Аселя, під мигнувши мені.

Але, не встигнувши зробити й кроку, ми обидві помітили Айрата. Він наблизився миттєво, як грізний наглядач.

– Гей, ти сам! Не лізь до них! – рикнув брат, насупивши брови, які здавалися ще густішими під світлом клубних вогнів. – Гей, не дивись на них! – пригрозив він іншому молодику, який усе ще не міг відірвати погляду від Аселі.

Ми з кузиною хихотіли, пересуваючись ближче до нашого столика, не бажаючи бути свідками цієї «чоловічої розмови». 

– Селя, йопт! – зітхнув Аділь, незадоволено похитуючи головою. Але вже за мить він розкинув руки в сторони й почав танцювати довкола нас із комічною грацією, копіюючи рухи боксерів на рингу.

Його друзі швидко підхопили цю гру, і танцювальний майданчик перетворився на імпровізований ринг сміху та веселощів.

Вечір плавно переходив у ніч. На нашому столі не було спиртного, як і не було курців серед друзів Аділя та Айрата, чиї імена я не могла запам’ятати. Веселощі були справжніми, щирими й живими. Друзі наших братів виявилися досить скромними й приємними хлопцями: комунікабельними, освіченими та тактовними. Одні успішно працювали, інші ще навчалися, а декілька з них уже встигли стати молодими батьками.

Аселя, як справжня заводна дзиґа, весь час танцювала, запалюючи собою все довкола. Вона була маленьким тяжіння, привертаючи до себе погляди чоловіків, які не приховували зацікавлення. Я не могла похвалитися таким темпераментом, але намагалася підтримати її настрій і наслідувала рухи. Ми копіювали одна одну, а коли до нас приєднувалися брати та їхні друзі, танці ставали кумедними й навіть трохи хаотичними.

– Лавіка, на тебе дивиться один красень! – вигукнула кузина, обійнявши мене за шию. Її очі блищали від збудження. – Я його помітила ще тоді, коли ми тільки увійшли до клубу. І він увесь час дивиться туди, де ти!

– Не вигадуй! – Відказала я, намагаючись перекричати музику. Ми відійшли з Аселею трохи вбік, щоб нашу розмову не могли підслухати брати. – І навіть якщо дивиться, то нехай. На тебе теж багато хто дивиться!