Розділ другий

Розділ другий. Фатальний вечір.

Головний клуб міста Н знаходився, як належить найкращим закладам розважального типу, на околиці. У глушині, на пустищі, подалі від вогнів нічного міста та пильності городян. На вигляд нічим не помітна сіра будівля складалась з двох корпусів і мала одну єдину вивіску з втраченою буквою на закінченні. Знаменита «Дерев'янка» тепер називалась «Деревян», але це зовсім не відлякувало відвідувачів. 
Саме сюди злітаються всі хлопці та дівчата для відпочинку, танців та знайомств. Але з традиціями та звичаями місцевих чоловіків, особливої популярності серед жіночої статі, які мали консервативних батьків чи пильних братів, клуб не мав. Дівчата приїздили сюди у двох випадках: маючи підтримку тих самих братів та їх друзів, або залишаючись вільним птахом, який не лякається ні заміжжя, ні сексу без зобовязань. Та й хлопці в більшості своїй збиралися не для оглядин, а для розваг. Тому здебільшого у цьому клубі конфліктів не було.
Ми з Аселею були єдиними дівчатами в компанії вісьмох хлопців, які приїхали у нашому супроводі. Брати скликали своїх друзів і попередили, що ми – їхні сестри, і маємо повернутися додому в цілості та цілковитій безпеці. Тому за нами дивилися всі восьмеро і від цієї зайвої уваги гарних молодиків мене, якщо чесно, скручувало зсередини. А от Аселя була неймовірно рада тому, що має можливість пофліртувати без наслідків.
Якщо наші брати як і їхні друзі були вдягнені у зручний одяг, що складався в основному з джинсів чи штанів та футболок, то мені довелось відчувати дискомфорт від того вбрання, в яке мене вирядила Аселя. Вона звикла до яскравих образів, тому вирішила що й мені доведеться трохи посяяти. Моя легка сукня з високою посадкою талії була рожевого кольору і мала кілька візерунків квітів з пелюстками усипаними паєтками, які відбивали світло. Добре що я змогла вмовити Аселю не взувати мене у підбори, а дозволити моїм ногам перепочити у мяких чобітках схожих на балетки.
Поки ми проходили до свого куточку з мякими диванами, я помітила кілька компаній, в яких також були дівчата, та все ж чисельність чоловіків переважала.
– Лавіка, глянь який гарненький! – Аселя потягла мене за руку і відверто вказала на чоловіка років за тридцять з неймовірно пишним русявим волоссям. – Такий вродливий!
– Асель, перестань так дивитися на нього! – я спробувала вгамувати запал кузини, яка поводилась далеко не порядно і змушувала мене червоніти за нас обох. – Ти нариваєшся на неприємності. І брати не будуть раді цьому. – Аділь і Айрат йшли попереду нас і не встигли помітити неналежної поведінки їх молодшої сестри.
– Ну погодься, що він гарний. – простогнала Аселя, притискаючись щокою до мого плеча.
– Погоджуюсь! – киваю їй і ми починаємо голосно сміятися, викликаючи незадоволення на обличчях братів, які вже зрозуміли що з нами коїться.
– Пішли танцювати? – запропонувала Аселя, замовивши братам газовану воду з полуничним смаком та якихось смаколиків на їх розсуд. – Пішли! Така пісня весела! – арабські мотиви дійсно викликали бажання порухати стегнами, тому я не мала наміру супротивитись і встала з дивана, на якому вже пригріла місце.
– Щоб я вас бачив! – гаркнув Айрат, насупивши брови. – Селя!
– Так-так, – відказала вона, – ми будемо ось тут!
Відійшовши від нашого столика на півметра, ми з кузиною почали рухатись у музичному ритмі, копіюючи одна одну, то тримаючись за руки, то кружляючи навколо одна одної. Аселя не мала наміру прислухатись до застережень братів, які проінструктували нас перед входом до клубу, і діловито вистрілювала очима наліво і направо. Вона була кокетливою і органічною у підлітковому флірті, тому привертала до себе погляди чоловіків, які наважувались надсилати їй повітряні поцілунки.
– Гей, красуні! – вигукнув хтось з молодиків, які танцювали в невеличкому колі поряд з нами. – Давайте разом танцювати!
– А давай! – погодилась Аселя, підмигнувши мені. Та не встигла вона зрушити з місця, як і я не встигла стримати її, як поряд з нами зявився Айрат.
– Гей, ти сам! Не лізь до них! – рикнув він, насупивши свої брови. – Гей, не дивись на них! – пригрозив брат іншому молодику, який не зміг одразу відвести погляду від маленької красуні. Ми з Аселею хихотячи, посунулись на кілька кроків в бік нашого столика, не маючи бажання бути свідками чоловічої розмови. 
– Селя, йопт! – зітхнувши, Аділь незадоволено похитав головою і вже за мить заграв бровами і розкинув руки в сторони. Він почав танцювати навколо нас, копіюючи ритми боксерів на рингу та помахав друзям, які невдовзі приєднались до його граціозного танцю.
Ми насолоджувались веселощами і відчували себе захищеними поряд з красенями, які попри різницю у віці з нами, поводились розкуто та підтримували наш настрій своїми запальними танцями та розмовами.

Вечір плавно переходив у ніч. Спиртних напоїв на нашому столі не було, як і не було курців серед друзів Аділя та Айрата, імя яких яне могла запамятати. Тому веселощі були справжніми, непідробними і живими. Друзі наших братів виявилися досить скромними та приємними хлопцями. Комунікабельні, освічені, тактовні, наскільки я можу судити. Одні успішно працювали, інші вчилися, а кілька вже встигли стати молодими батьками.
Аселя як заводна дзига, те й робила що танцювала, запалюючи собою все довкола. Вона була маленьким центром постійної уваги чоловіків, які зацікавлено спостерігали за нею. Я не могла похвалитися таким же темпераментом, але намагалася не порушувати прекрасний настрій сестри і наслідувала її. Ми копіювали рухи один одного, а коли до нас приєднувалися брати та їхні друзі, то танці ставали більш кумедними та складними.
– Лавіка, на тебе дивиться один красень! – Вигукнула кузина, обійнявши мене за шию. – Я його помітила, ще коли ми увійшли до клубу. І він постійно повернутий обличчям туди, де знаходишся саме ти!
– Не вигадуй! – намагаючись перекричати музику, відходжу з Аселею убік від нашої компанії, щоб нашу розмову не змогли почути брати. – І якщо навіть дивиться, то нехай. На тебе теж багато хто дивиться!
– Ні! Цей дивиться на тебе по-особливому! Я знаю це! – заперечила вона і вказала пальцем в сторону одного з бокових столиків, за яким сиділо двоє молодих чоловіків.
Чим довше я дивилась на одного з красенів, тим сильніше в його рисах проглядався Даміль. Крізь різнокольорові вогні неможливо було зрозуміти чи то моя фантазія, чи то перевтома очей від диму та сафітів морочили мою голову і примушували думати про того зарозумілого хлопця з диявольскими очима, якого я двічі зустріла на парковці. Я дужче напружила очі і оглянула наскільки це було можливо статуру та зовнішній вигляд того молодика, який так само відверто продовжував дивитись на мене зі слів Аселі. Він був одягнений у шкіряну куртку з-під якої виглядала біла футболка, темне волосся дбайливо зачесане, а в руці затиснута цигарка.
– Зараза, – крізь хижу посмішку відказала Аселя, – дивиться на тебе і очей не відводить! Такий нахаба, що аж хочеться підійти до нього та дати ляпаса по гарненькому обличчю!
– Селя, не кажи такого! – обіймаю кузину за плечі і примушую відвернутись від споглядання незнайомця. – Хай дивиться. Дивитися не заборонено. – ми підійшли до нашого столика і я жадібно осушила стакан з газованкою, відчуваючи неаби яку спрагу від знервування.
– Що дівчата, заморились? – до нас приєднався Аділь, обійнявши одразу і мене і Аселю. – Поїдемо додому спатоньки?
– Ні! – в один голос з Аселею вигукнула йому майже на вухо, адже його обличчя було досить близько до мого. – Я відійду до вбиральні.
– Пішли, проведу. – кивнув Аділь і притягнувши до себе ближче Аселю, чмокнув її у маківку. – Чи дозволити тобі піти з Селькою?
– Ми дорослі! – відказала Аселя, відштовхуючи руку брата. – Що з нами може статися у вбиральні?! – вона підхопила мене за руку і потягнула за собою, оминаючи танцюючих.
Вхід до вбиральні був обєднаним, а вже у невеличкому квадратному перешийку розходився на два напрямки: лівий був чоловічим, правий жіночим. Ми буквально влетіли в перешийок, адже ні я, ні Аселя не могли більше стримувати бажання спорожнити сечові міхурі, які заважали нам вільно рухатись і викликали дискомфорт. Аселя проскочила першою, зачипивши плечем молодика, який щойно вийшов з вбиральні і опинився в перешийку разом з нами.
– Вибачте! – вигукнула я посміхаючись, та все ж опустила очі, відчуваючи сором за поведінку кузини. Відповіді на моє вибачення не пролунало, тому я поспішила за Аселею до вбиральні і сховалась за дверима. Та зрозумівши, що я щойно побачила рукав шкіряної куртки, моє серце закалатало з новою силою, віддаючи естафету у скроні.
– Ви чекаєте чи займаєте кабінку? – запитала дівчина, яка щойно увійшла до вбиральні.
– Я чекаю. – відказую їй, і підійшовши до раковини з дзеркалом, дивлюсь на своє відображення. – Я починаю зїзджати з глузду. – орошивши обличчя холодною водою, чекаю на Аселю і користуюсь туалетною кабінкою після неї.
– Якщо все буде добре, і ти будеш навчатися на відмінно, – одразу починає цвірінькати моя кузина, як тільки я виходжу до неї. – то я можу вмовити татка щоб він дозволяв нам раз на місяць ходити до клубу. Як тобі така ідея?
– Я не проти. – знизую плечима. – Поки що я здатна потягнути навчальну програму, тому так, можна спробувати.
– Я так рада, що ти приїхала до нас! Нарешті я маю з ким розводити балачки про дівоче. – Аселя складає губи квіточкою і насуплює ідеально – напівкруглі брови. – Я так вдячна тобі, Лав! Я так тебе люблю! – вона обіймає мене, притискаючись щокою до моєї палаючої щоки.
– І я тебе люблю, Сель!
Ми повернулись до братів та їх друзів і всілись на диванах щоб перевести дух та перекусити. На столі були легкі закуски у вигляді канапок, чипси, різносортні горішкі та нарізки з фруктів і овочей. Поки хлопці вели розмови про своє – чоловіче, спорт та автівки, ми з Аселею розглядали вбрання дівчат та обмінювались думками про молодиків, які траплялись нам на очі.
Хоча наші з Аселею теревеньки та дівоча критика були жвавими і цікавими, я зловила себе на думці, що намагаюсь розшукати того хлопця у шкіряній куртці, який викликав в мені бурю різних емоцій. Його не було за тим столиком, за яким я його бачила раніше, і він не був помічений серед інших відвідувачів, тому за кілька хвилин я розслабилась і якось забула про нього.
– Шановні Деревяники! – місцевий діджей звертався до усіх присутніх. – як усім відомо ми практикуємо сучасні тенденції і проводимо повільні танці за стандартами великих міст. 
– Оооо, клас-клас!!! – Аселя заплескала долонями, розпливаючись у посмішці і показала язика Айрату, що змінився в обличчі.
– Що це значить? – питаю кузину, не розуміючи чому вона так радіє і чому старший брат такий злий. – Про що він говорить?
– Слухай! Зараз він скаже! – відмахнулась Аселя.
– Усі бажаючі можуть запрошувати один одного на повільний танець! Охорона клубу не випускатиме нікого до завершення пісні, тому про викрадення забувайте! Ніяких бійок і ніяких розбірок! Будьте сучасними людьми! Поїхали! – приємна мелодія заповнила повітря, запрошуючи хлопців бути сміливішими, і гарантуючи дівчатам повну безпеку.
– Можна запросити тебе на танець? – до нашого столика підійшов чоловік середнього зросту з великими карими очима та приємною посмішкою. Він кивнув нашим братам та їх друзям і простягнув руку до Аселі, яка не чекаючи на дозвіл Айрата, схопилась з місця і підмигнувши мені на прощання, пішла на танцювальний майданчик, що поступово наповнювався танцюючими парами.
– Ох, Селька! – зітхнув Аділь і поплескавши по плечу Айрата, пішов запрошувати яскраву блондинку, яка кілька разів кивала йому головою, ніби прикликаючи його до себе. 
Старший брат, як і його двоє друзів, які вже мали дружин та дітей, прийняли пози споглядання за Аселею, а я розслабившись відкинулась спиною на спинку дивана. Не встигла я порахувати до десяти, як побачила шкіряну куртку та білу футболку зправа від себе. Мені одразу стало важко дихати, а тіло почало палати, заливаючи мої щоки румянцем.
– Один танець. – приємний голос звертався не до мене, а до Айрата, який вже вскочив на ноги, а слідом за ним повставали і його друзі, імя яких я плутала. – Це всього лиш танець. – повторив голос володаря шкірянки, і до мене опустилась його рука.
– Ти можеш запросити будь-яку іншу! – прогарчав Айрат, стискаючи пальці в кулаки.
– Друже, нічого не станеться, – заспокоював його Мірям чи Марям, хлопець у якого на заставці смартфона була фотографія синьоокого хлопчика. – Ти чув Алікбара! Це лише танець.
– Щоб я тебе бачив! – хрипло відказав Айрат і звернувся більш лагідним голосом до мене. – Не розмовляй з ним.
Чи могла я відмовитись від запрошення? Напевно, могла. Та це вже не мало значення, адже рука в чорній шкірянці взяла мене за руку і вела за собою до умовного танцювального майданчика. І не мала значення моя думка чи мій голос у цьому питанні. Це була перша червона картка, на яку я не звернула уваги одразу. Чоловіки не питали дозволу у жінок, вони питали дозволу один в одного, використовуючи жінок як розмінну монету.
Я змогла підняти очі, коли відчула теплу долоню на своему попереку, коли мене власницьки притиснули до гарячих грудей і по-господарські допомогли покласти руки на широкі плечі мого партнера по танцю. Вольове підборіддя зливалось з чіткими лініями щелепи, прямий ніс та бліді ледь посохлі губи підкреслювали мигдалевидні очі з довгими віями та чорні брови. Густе волосся було коротко острижене біля скронь, і хвилясто укладене воском чи гелем у акуратну зачіску. Від молодого чоловіка, що був безсумнівно одним з найвродливіших молодиків, яких я зустрічала за все своє життя, пахло парфумом та димом цигарок.
Мої щоки палали з такою силою, що я відчувала як спекотливий жар розповсюджувався по всьому обличчю та сповзаючи по шиї і грудях, різко падав до шлунку, зводячи його больовим спазмом. І це був мій стан до моменту коли я зустрілась поглядом з чорною безмежністю, яка спирала дихання та оглушала.
Очі Диявола палали невідомим мені бажанням. Вони були хижими та гіпнотичними. Ніби я зазирнула в очі не людині, а великому звірові, який змушує свою жертву застигнути на місці і прийняти невідворотну смерть від його пазурів. Жахливе відчуття слабкості та запаморочення хвилями накривали моє тіло, висушуючи ротову порожнину та розбурхували метеликів чи іншу живність в животі.
– Знов зустрілись, Лавіко. – білосніжна посмішка зявилась на губах Диявола і мені довелось визнати, що молодик в шкіряній куртці виявився Дамілем. – Я спостерігав за тобою.
Я не відповідала і не могла відвести очей, продовжуючи вдивлятись у їх сапфірове сяйво.
– То твої брати сини старости? 
– Старости? – перепитую, не зовсім розуміючи про кого він говорить.
– Мурата. – підказав Даміль і я мовчки кивнула.
– Ким ти приходишся старості? – ми повільно рухались на місці, ніби витоптуючи підлогу, майже не обертаючись по колу як це робили інші пари.
– Я небога дядька Мурата. – відказую і напружуюсь, коли рука Даміля різко опускається на мої сідниці і за мить повертається на поперек.
– Надовго ти приїхала до свого дядька?
– Я приїхала на навчання у медичному вузі.
– Так, памятаю, що бачив тебе там. – Даміль посміхався більш стриманіше. – Як часто ви приходите до клубу?
– Це перший раз. – видихаю, відводячи підборіддя в сторону, щоб не дихати на Даміля. Сумніваюсь, що запах з мого рота приємний, адже посохлість в горлі може викликати кислий присмак.
– Ти смачно пахнеш. – відказав Даміль і показово притулив носа до мого волосся, вдихаючи його аромат.
– Ви теж. – відповідаю взаємністю.
– Ти теж. – наголошує Даміль і я знов дивлюсь в його очі. – Я не думаю, що я старший за тебе настільки, що ти повинна звертатись до мене на Ви.
– Мені не важко. Ми з вами не настільки близьки щоб переходити на Ти.
– Поки що не настільки близькі. – його губи наближаються до моїх і я затамовую подих, розширивши очі від несподіванки. – Я не проти зблизитись з тобою, Лавіка.
– Я неповнолітня. – видихаю першу думку, яка зявилась в моїй голові.
– Добре. – знов на його губах спалахує хижа посмішка. – Я не сумнівався в цьому. – Даміль притискає мене до себе сильніше, не дозволяючи відсахнутись, і ніби ненароком торкається губами моєї палаючої щоки, залишаючи на ній невидимий очам опік. – Хоча це не важливо.
Пісня завершилась, нагадуючи усім танцюючим про закони клубу. Одразу на зміну повільному танцю запустились ритмічні мелодії, і на танцювальний майданчик почали вибігати бажаючі подригати своїми тілами та пострибати. Я не помітила коли до нас підійшли Аділь і Айрат з кількома друзями, бо була зачарована шармом чорноокого красеня. Попри його зухвалу та впевнену поведінку, що мала застерегти мене та нажахати, я захоплювалась ним, адже була вихована в іншому світі.
– Досить! Відвали від неї! – прогарчав Айрат, буквально вирвавши мене з обійм Даміля, – Мені начхати на правила клуба, я можу натовкти твою пику, якщо ще раз побачу поряд з моїми сестрами! – погрози брата були емоційно-стриманими, і говорили про силу його волі та самовпевненність, та вони не мали того впливу, на який розраховував Айрат.
Даміль неохоче опустив руки в кишені своїх джинсів і задоволено посміхнувся, витримавши важкий погляд обох моїх кузенів. Він підморгнув мені, коли я дозволила собі ще раз подивитись на нього, і відказав Айратові:
– Я не буду запитувати дозволу. 
– Повтори! – вигукнув Айрат, відштовхуючи мене у обійми Аділя. – Повтори це!
– Друже, заспокойся! – між Айратом та Дамілем встали друзі моїх кузенів, контролюючи небезпечну розмову та можливість виникнення бійки. – Не тут і не зараз!
– Айрат, – до нас підбігла Аселя і підхопивши мене під руку, ще раз окликнула старшого брата, що втрачав контроль над собою. – Брате, нам додому пора!
– Я тебе попередив. – наостанок відказав Айрат і ми всі повернулись до нашого столика, а за кілька хвилин вийшли з клубу.
Тієї ночі я довго не могла заснути, згадуючи Даміля та його неналежну і таку зухвалу поведінку. Я намагалась засуджувати його, знаходила тисячі виправдань для свого серця щоб воно не калаталось як шалене при спогадах тих чорних диявольских очей. Та хіба можливо переконати дівоче серденько, коли тобі сімнадцять років і ти захоплюєшся поганими чоловічими прототипами з книжкових романів, чи заздриш головним героїням художніх фільмів, в яких вони отримують гарних та самовпевнених хлопців з неприборканим характером?
Я так і не змогла визнати своєї слабкості і не розповіла Аселі про неоднозначні почуття, які зявились у мене при зустрічі з Дамілем, як і не змогла розпитати її про нього, адже моя кузина могла роздути з мухи слона і замучити мене своїми допитами. Якось згодом я зможу поділитись своїми враженнями і поясню їй, що Даміль цікавий мені тим, що я його зовсім не знаю, а коли дізнаюсь про нього щось більше, то він перестане бути таким цікавим.