Глава 7.1

Pov Каріна

Коли я встигла втратити голову і закохатися? Можливо це не правильно? Але зараз про це не хочеться думати. Захар притиснув мене до стіни і вимкнув воду. Його руки були під мокрою футболкою і викликали мурашки. Поцілунок ставав пристраснішим  і наполегливим.

-Нам варто зупинитись. – нехотячи відсунулась я.

-Ти права. – він усміхнувся. Ми вийшли з кабінки і пішли переодягатися. У роздягальній я думала про те, що сталося і не помітила Олю, яка прийшлла і щось мені емоційно розповідає.

-Ти мене чуєш? – вона взяла мене за плечі.

-Що? – вийшла з роздумів я.

-Кажу, що між вами. – вона єхидно усміхнулась і сіла на лавку.

-Нічого. – я повернулась до дзеркала і поправляла волосся.

-Мг, так я тобі і повірила. – я сіла біля неї.

-Він мені подобається. – я закрила лице руками і усміхнулась, як дурочка.

-Я так і знала. Це видно. І ти йому теж подобаєшся. – вона встала і ходила по кімнаті.

-Але я не думаю, що це серйозно. – я сперлась об стіну і закрила очі.

-Тобто. – подруга знову сіла.

-Ну дивись, - я сіла рівно. – нас тягне одне до одного, але на щось більше ніж поцілунки я не розраховую.

-Але ж ти не знаєш, що у нього на душі. – Оля хотіла мене підтримати.

-Олю, він мажор, поки у нього не має стільки грошей, але від нього це не відбереш. Я це розумію і використовую кожну мить, аби бути разом.

-Тоді чому ти його сюди привела? – вона єхидно усміхнулась.

-Не знаю. Мені захотілося. Можливо він зміниться…

-Дівчинко моя. – подруга мене обійняла і мені стало легше. Ай справді, ліпше не втрачати момент. Потім буду шкодувати. Тим паче він не проти. То чого мені?

-Будь, що буде. – ми вийшли і я помітила Захара в кінці коридору.

-Куди зараз? – з цікавістю запитав він.

-На роботу. – я дивилася прямо йому у вічі. Ну як тут не закохатися?

-Так зразу? – чого це він дивується.

-У крамницю. – він напевно подумав про якесь завдання.

-А обід? – Оля помахала нам і пішла на своє робоче місце.

-Там поїмо. – ми вийшли до моєї машини.

 -Добре. – сівши у автомобіль, я рушила. Їхали ми у тиші. Кожен думав про своє. Інколи ловили погляди одне одного, але до розмови не дійшло. В крамничці вже була Катя. Вона дала нам настанови і ми взялися до роботи. Ми з сестрою виконували замовлення, а Захар носив мішки і приносив все що ми просили. Кожної вільної хвилинки я милувалася ним, його обличчя було зосереджене, м’язи напружені. Ловлячи мій погляд він усміхався та підмигував.

-Каріно, ти не туди дивишся. – Катя помагала рукою перед моїми очима.

-Це всього один раз. – погляд забігав, а я взяла перше, щ о попало в руки.

-Звісно, - вона продовжила робити букет. – саме тому ти насипала землю на букет.

-Чорт. – я акуратно стряхнула квіти і глянула на місце, де був Захар. Він пішов у сарай.

-Катю, - я взяла її за руку і ми сіли на стільці. – я влипла.

-Так, це видно. – сестра єхидно усміхнулась і склала руки на грудях.

-Що мені робити? – я взялася за голову і схилила її.

-Дій, як каже серце. – вона взяла обидві мої руки і ми дивилися одна одній у вічі. Ми обійнялися.

-А мені до вас можна? – Захар з’явився ні звідки.

-Я мушу бігти у магазин. Піду одразу додому. Закрийте тут все. – вона взяла свою сумочку і вже йшла, а я дивилася на неї благальним поглядом. І знову ми наодинці…