Глава 6

Pov Захар

Чому болить голова? Не пив, не бився. Що коїться?

-Ну нарешті! – сіла біля мене Каріна. -Пожежа почнеться не встанеш. Тьху-тьху-тьху. – вона постукала себе по голові. Така смішна.

-Шоста ранку, Черрі, я звісно радий, що ти мене будиш, але на скільки я знаю, крамничка з дев‘ятої, тому я спати. Можеш приєднатися. – сунусь трішки і закриваю очі.

-Чого це я Черрі? – склала руки на грудях і надула губки. Така мила.

-З англійської - вишня, а ти кисленька, але смачна. – я положив її під себе і навалився зверху.

-Дякую звичайно, але в нас купа справ. – Каріна вивільнилась і стала біля дверей – П‘ятнадцять хвилин на збори. Одягнись в щось зручне. – вона вийшла і закрила двері.

-На наступний раз ти від мене не втечеш, Черрі. – надіюсь почула.

Без жодного бажання, я встав і пішов одягатися. Чорні спортивки і сіра футболка. Все. Навіщо п‘ятнадцять хвилин? Треба її здивувати. Приготую сніданок. Звісно, я не кухар, але яєчню з смаженим хлібом, овочами і каву – приготувати зможу.

Pov Каріна

Нахаба! Але як же хотілося хоча б полежати з ним. Він зранку дуже красивий. Сонний, милий, домашній... Так, немає часу! Швидко вдягнула класичний костюм з білими кедами, а у сумку поклала спортивні шорти і широку футболку. Заплела високий хвіст, намалювала очі тушшю і губи вишневою помадою. От тобі і Черрі. Взявши телефон і ключі вибігла на перший поверх. З кухні йшов приємний аромат. Катя прокинулась? Увійшовши в кухню, я здивувалась. Захар вміє готувати? Мимоволі милуюсь ним. У смішному фартуху, бубонить якусь пісню і підтанцьовує.

-Може допомогти? – запитала я і на мене подивилися зелені очі з вогником. Захар пройшовся по мені поглядом і хмикнув.

-Таке враження, що я твій охоронець. – зауважив він і дорізав овочі.

-Мені не потрібен охоронець.- він хмикнув -Нам потрібно декуди заїхати. – з далеку почала я.

-Без проблем. – відповів Захар і ми продовжили готування. Ну як ми, Захар. Цей… красунчик, не давав мені нічого робити. Ну і не треба. Зате я вдосталь намилувалася ним. Поки їли, я хвалила його за кулінарні шедеври, а Захар багато жартував.

Помивши посуд, ми сіли у мою машину і рушили до офісу. Всю дорогу ні я, ні Захар не промовили жодного слова. Кожен поринув у свої роздуми. Інколи, я відчувала пильний погляд на собі. Думає повезу його кудись і лишу? Це вже точно ні!

-Приїхали. – сказала я і вийшла з машини. Хлопець досі сидів. Я махнула йому головою і він з нерозумінням вийшов.

-Хто тут живе? – запитав він.

-Зараз дізнаєшся… - я йому підмигнула і ми разом увійшли.

У приймальні за столом, як завжди, сиділа Оля і з нудьгою переглядала документи. Коли закрилися двері, вона подивилась на мене, з широкою усмішкою підбігла і обняла.

-Я така рада, що ти повернулась! – щебетала дівчина – Мені без тебе так скучно було, а ще я маю багато новин.

-Я також скучила, але я не одна, - я відступила, а Захар помахав їй рукою. – Це Захар.

-А-а, це той… - вона подивилась на мене з питанням: «Це той мажорчик! Нам капець!». Я її заспокоїла.

-Ще потім поговоримо. Ярослав Романович у себе? – запитала я вказуючи на двері.

-Звісно, проходьте. – мило усміхнулась вона і повернулась на своє робоче місце. Захар з цікавістю все розглядав. Я постукала і почула знайоме: «Так!». Я подивилась на хлопця. Він нічого не розумів і здається був трішки шокованим. Я взяла його за руку і ми разом зайшли в кабінет.

-Невже це Каріна, мій найкращий агент? – чоловік підійшов і обійняв мене. Він наче другий батько.

-Ви перебільшуєте. – засоромилась я.

-Це вона не серйозно, - сказав бос до Захара – коли вона ще працювала, всі рівнялися на неї. Таку кількість завдань за короткий час не виконував ніхто. Її ні разу не впіймали і кожна людина, якій вона врятувала життя – вдячна їй. Надіюся у тебе будуть такі ж досягнення.

-У мене? – перепитав Захар і глянув на мене.

-Сюрприз! – усміхаючись сказала я. Лиш би не відмовив…

Pov Захар

Я шокований! Хоча це м‘яко сказано.

-Але ж я не знаю цих шпіонських штучок. – задумався я.

-Ну, по-перше ми не шпіони, а агенти. – виправив дядечко і сів за стіл – Наша агенція має велику і благородну місію.

-Ви обкрадаєте багачів. – перебив я.

-Ми не обкрадаємо, а повертаємо те, що вони вкрали. – сказала Каріна.

-По-друге, у тебе будуть вчителі, які тебе навчать усьому, як і Каріну колись. – продовжив Ярослав Романович.

-Це ваш будинок? – запитав я.

-Ні, це офіс, але для  безпеки, я обрав цей будинок і ввів у нього корективи. Скоро дізнаєшся.

-Ясно. А щось підписувати треба?

-Здогадливий. Це добре. Так, підпишеш контракт на пів року, а там подивимось.

-Добре. – погодився я і мені надали два документа. Я без вагань підписав і подивився на Каріну. Вона раділа і я разом з нею. Можливо, це допоможе нам зблизитися і я змінюся…

-Чудово! – сказав Ярослав і сховав контракти у тумбу. – Каріно, забирай підлеглого і покажи йому все. А тобі, Захаре, удачі! – такий погляд у нього. Чи то насміхається, чи то жаліє. Ми потиснули одне одному руки. Підлеглий?

Каріна вийшла з кабінету, а я за нею. Ми повернулися в приймальну, де чекала подружка Каріни.

-Все, нас засудять? У-у бережися, мажорчик, тобі це з рук не зійде. Та ти знаєш хто мій хлопець? Та він тебе… - ледь не з стусанами налетіла на мене ця дамочка.

-Олю, все добре. Він наш новий агент. – спокійно сказала Черрі. Викусила су…дівчино.

-Ласкаво просимо в команду. – не надто дружелюбно мовила.

-Так, мені потрібен ключ від залу. – серйозно сказала Каріна.

-Добре, тримай. – кинула ключі Оля.

-Ходімо, учень. – взявши мене за руку Каріна потягла мене в кінець коридору.

-Ммм, клас. Я твій учень, ти моя вчителька прямо… - включив фантазію я.