Глава 3

Pov Каріна

Після трудового дня в крамничці, відчула себе вичавленим лимоном. Крім мене і сестри, там ніхто не працює, тому мені довелося носити мішки з землею, ящики з квітами, горщики і багато інших знарядь для садівництва. Але незважаючи на це, в мене вийшло багато гарних букетиків. Навіть прийняла замовлення на весільну арку, що безмежно мене радує.

-Вечеряємо і лягаємо спати? – запитала я в Каті, яка вже привикла до такого темпу життя.

-Мені потрібно на пробіжку, я вже відкладаю тиждень. – промовила сестра і побігла переодягатися.

- Не образишся, якщо я не піду? – обперлася на двері і подивилася очима кота зі «Шрека».

-Ну добре. Але завтра… - сказала Катя і тикнула в мене пальцем.

-Обожнюю тебе. Тоді я спати, бо валюся з ніг.

-На добраніч. – крикнула вздогін мені сестра.

-Гарної і продуктивної пробіжки.

Зробивши ванні процедури, я завалилася в ліжко. Ще вчора, я завезла каблучку Ярославу Романовичу. Не віриться, що я більше не агент. Ця робота стала моїм порятунком, сенсом і підтримкою. Звісно, сестра також була завжди поруч, але це інше. Спершу було дуже важко, бо ніякої фізичної підготовки я не мала. Ярослав Романович знайшов дуже багато вчителів, які виховали в мені «залізну леді», а от милу дівчинку, заховали глибоко в душі. Лише інколи вона прокидається, але, як то кажуть: «В світі не живуть, а виживають». І ця фраза закарбувалася в моїй голові. Свої вчинки потрібно обдумувати, а не рубати з плеча. Безліч думок, лізли в мою голову, тому я, вирішила пройтись. Одягнула звичайний спортивний костюм і вийшла з кімнати. По дорозі на вихід вирішила заглянути чи є Катя. Вона вже міцно спить і я вирішила її не турбувати. Захотілося попити, тому я пішла на кухню. Але коли я вже була майже біля холодильника, побачила чоловічий силует, який риється в шавці. Спершу я якось запанікувала, але потім взяла себе в руки і почала підходити до злодія.

-А ну кинув все і впав головою в підлогу.-закричала я вистрибнувши йому на спину і старалася гамселити по лиці.

-Та заспокійся, істеричко. Як я впаду, якщо ти в мене на спині? – заговорив цей нахаба.

-Вимітайся з мого дому. Інакше поліцію викличу. – злізла з нього я, але він не обертався.

-Що тут відбувається? – зайшовши а кухню, викрикнула сестра.

-До нас злодій ввірвався. – вказала на спину чоловіка.

-Та не злодій він. Я була на пробіжці, а він спав на лавочці. От я і вирішила запросити його до нас.

-Катю, не можна кликати кожну людину в будинок. Якщо він аферист? – перейшла на більш спокійний і тихий тон.

-Та не аферист я, - він повернувся – мене просто вигнали батьки і я не маю куди іти. Грошей теж не густо, от я і спав на лавці.

-То друзів чи приятелів в тебе нема? – запитала я і підійшла до нього ближче.

-Тут нема, в Америці є. Твоя сестра, добродушно мені допомогла…

-А я не моя сестра, - перебила його я – Отже, я роблю всім чай і ми це все обговоримо.

-Але вже пізно – занила моя сестра.

-Привела незнайомця додому, от тепер мучся.

Поки кипів чайник, я задумалась. Десь я бачила цього «безхатька». Тільки не можу згадати де.

-Спершу, - поставивши перед всіма кружки і сівши навпроти, я розпочала цю розмову – потрібно познайомитись.

-Мене звати Захар…- він щось продовжив говорити, а в мене серце зупинилось. Він прийшов по мене… Ну все, привіт в’язнице, мені хана.

-Мене звати Каріна, я рідна сестра Каті і це вся інформація, яку тобі потрібно знати, - промовила я без всякої емоції – Отже, скільки ти збираєшся в нас жити?

-Не знаю. У мене немає роботи і грошей, і…

-Прекрасно. Умови твого проживання, такі. На деякий час, ти будеш допомагати нам по дому і роботі, можливо інколи будеш купувати продукти і оплачувати комунальні платежі. За це ти тут будеш жити скільки заманеться, - він почав усміхатися – Але. Є декілька правил, - я побігла по листочок паперу і ручку, щоб все записати – Та-ак. 1) Баб не водити; 2) Не смітити; 3) При буть-якому бажані щось змінити, звертатися до Каріни і тільки до неї; 4) Не заважати співмешканцям, коли в них важливі справи; 5) При будь якому проханні, виконувати його; 6) Не заходити на заборонені території, а саме: кімнати Каті та Каріни, сад ззаду будинку і кімната з фіолетовими дверима. Каріна та Катя, мають право додавати правила. При не виконані одного з правил штраф або покарання.

Я повісила листочок на холодильник і ці двоє прийнялись його читати.

-Що це за фігня? – викрикнув Захар і підійшов до мене.

-Не фігня, а умови. Я маю повне право викинути тебе на двір. У нас райончик не надто хороший, побачать новенького знайдуть можливість «познайомитись».

Проходячи повз нього, я навмисне зачепила його плече та пішла до себе. За що він звалився на мою голову? Жила собі, нікого не рухала. Ну майже. Але я все робила для добра і допомоги іншим. А він? Мало того, що народився з золотою ложкою в роті, так ще й обурюється. Сам винен! У мене маразм? Чи мені здалось, що я говорю сама з собою? Та ні, Каріно, це все він так на тебе діє. Спи спокійно, а завтра придумаємо, як виперти його з нашого життя…

Pov Захар

Коли Катя привела мене додому, не попередила про злу сестру. Гітлер в спідниці! Вона настільки жорстока, що вчинок моїх батьків на її фоні, дитячі забавки. Правила мені диктує! Ні, щоб пожаліти, поспівчувати, допомогти. Я розумію, що такий як я, не потребує цього всього, але все ж. Мушу зізнатись, рука в неї сильна. Синяки точно будуть. Ну нічого, я поставлю тебе на місце, злючко. Ти в мене отримаєш…

Pov Каріна

Встати довелося в 07:00. Вночі придумала план, як виставити цього мажора-бомжа з свого будинку за його бажанням. Взявши склянку крижаної води, я вирушила на місію «Пробудження». Катя виділила йому гостьову кімнату. Я буду не я, якщо він надовго затримається тут. Ну що, Захаре Бойко, тебе чекають «канікули строгого режиму». Тихо зайшла в кімату і підкралася до ліжка. Чорт, красивий, зараза! Хлопець мирно спав, передивляючись, напевно, сон сімнадцятий, а я така погана розбуджу його і заставлю працювати. Фі, які погані в мене манери. Ну нічого, так йому і треба.