Розділ 4 Зустріч з татком. Королі, голуби та кава з перцем

Ельвіра сиділа з друзями Максом та Бетсі неподалік школи на колоді поваленого буревієм дерева, обговорючи останню новину, про яку гуділа вся школа- Викрадач оцінок знов взявся за своє. Дівчинка чекала на татка, який ось-ось мав прилетіти.
- Як ви гадаєте хто це міг зробити?- запитала Ельві у друзів, і її смарагдові великі очі заблищали від цікавості. 
Був початок весни. Весняне сонце послало друзям свої скупі промінчики, і сонячні зайчики застрибали довкола. Один з них стрибнув на пишне волосся Ельві, і воно заблищало, відливаючи на сонці золотом.
- Хто зна,- промовив Макс, стенувши плечима, відповідаючи на запитання подруги.- Питання в тому як його знайти?
- Я знаю,- вигукнула Бетсі.- Треба запитати у Кейтлін, вона все ж відьма, хоч і вчиться тут нещодавно. Кейтлін була молодою відьмочкою, з якою Бетсі останнім часом здружилась.
Справа в тому, що Бетсі була світлоносцем - могла переноситись силою думки, при цьому світилась. Її призначенням було оберігати відьом. Її вибір впав саме на Кейтлін, яку вона вчилась оберігати.
- І чим Кейтлін зможе нам допогти?- дещо скептично запитав Макс, піднявши вгору чорну брову, блиснувши гарними великими очима. Дівчинка з хвилястим каштановим волоссям поглянула на нього очима насиченого горіхового кольору та серйозно промовила:
- Вона може кинути чарівне зілля в казан з киплячою водою, промовивши заклинання, і у воді ми побачимо зображення Викрадача оцінок.
- Чудова ідея! Молодець Кетлін!- промовила Ельвіра. - А я зможу прослідкувати за тим негідником, якщо що, перетворившись, наприклад, на кота чи мишу. 
- Дівчатка, це все звісно добре, та чи робила раніше таке Кейтлін?- запитав Макс у Бетсі.
- Вона колись бачила як це робить її мама, тож за потреби зробить, потренерувавшись,- запевнила його Бетсі.
- Що ж, я згоден. Гарний план. Моя сила перевертня завжди до ваших послуг,- жартома вклонився перед дівчатками Макс. Ельвіра та Бетсі тільки тихенько захихотіли у відповідь.
І ось нарешті, Ельвіра помітила татка, що прямував в їх бік. Вона радісно посміхнулась та помахала йому рукою. Та ось Лайонал побачив слідчого Босса, що саме проходив неподалік, і підійшов до нього.
"Мабуть, дізнатись про хід слідства,- подумала з завмираючим серцем Ельвіра.- Цікаво, що вже відомо слідству?"
В той же час неподалік наших маленьких героїв велась наступна розмова.
- Вітаю, Боссе!- промовив Лайонал, потискаючи руку товаришу-перевертню.
- Здоров був, Лайонале! Давненько ми з тобою не бачились!
- Так, з того часу як ти врятував мене від людини, що хотіла підло мене вбити, а потім засмажити і поласувати моїм м'ясом!
- Так, було діло,- засміявся дещо повнуватий Босс. Не дивлячись, на свою комплекцію і не сильно високий зріст, професіонал він відмінний.
- Боссе, а чи є якась інформація про того клятого виродка, Викрадача оцінок,- запитав Лайонал про те, що його найбільше хвилювало.
Проте Босс не зміг нічим допомогти, промовивши із серйозним виразом:
- Лайонале, слідство ще ведеться, але ми вже
напали на магічний слід. Більше, на жаль, нічого сказати не можу - таємниця слідства.
На цьому вони й розпрощалися. Босс з серйозним виглядом попрямував до свого службового автомобіля, а дракон Лайонал - до своєї золотоволосої донечки.
- Привіт, татку!- радісно кинулась до нього Ельвіра!
- Привіт, доню!- засміявся дакон, що вже набув людської подоби, та підкинув вгору свою малу мазунку.
Поставивши доньку на землю, Лайонал привітався і з друзями Ельві, а потім промовив:
- Всі наші передавали тобі п нянька Грета  передавала тобі привіт, а наша Грета, твоя нянька, все хвилюється за тебе і просить тепло вдягатись
- Дякую їм,- щасливо усміхнулась Ельві.- А як там мої улюбленці, близнюки-драконіди Уго та Скаллі?
- Бешкетують, як завжди, і дуже сумують за тобою.
- Тату, а що дядько Босс каже про розслідування у справі Викрадача оцінок?- несподівано змінила тему Ельвіра.
- Поки що розслідування триває, але вони напали на магічний слід.
Вся трійця друзів переглянулись між собою- таки справа у магії.
Потім Лайонал попрощався з донькою та поспішив назаб до свого замку- справи, справи.
В цей самий час король Калейдонії Лаурус Гарольд V сидів на балконі свого замку та вів перемовини по магічному екрану з потенційним покупцем бойових голубів яких розводив вже років десять. Що не кажи, а технічний прогрес- це дуже зручно: сидиш собі на балконі, розмовляєш про важливі справи з покупцем, що знаходиться на іншому кінці світу, встигаючи при цьому милуватись шалено красивим краєвидом, що відкривається очам.
Розводити голубів в них було сімейною традицією. Ще його покійний батечко Лаурус IV займався цим, а після його смерті ця справа перейшла до рук короля Лауруса. Він мав дресированих голубів, що синхронно літали, виписуючи різні фігури в небі. А ще в них були бойові голуби, що літали та скидали на голови ворогу небезпечні магічні бомбочки, що паралізували ворога димом, який виділявся при розкритті бомбочок від падіння. Також ще були поштові голуби. Король пишався ними та навіть розводив на продаж в інші магічні країни. Оскільки Калейдонія була технологічно розвиненою країною, то продаж вівся навіть через магічні екрани, а голубів відправляли магічною поштою.
Коли король вже закінчив свої перемовини та продивлявся свіженачакловані комікси про мужніх драконів та їх одвічних ворогів людей, періодично сміючись чи суплячи чоло на балкон вийшла королева Розалінда, рудокоса красуня, що обійняла чоловіка ззаду за плечі, промовивши:
- Привіт, любий! А я тебе всюди шукаю.
- Привіт, люба,- зрадів появі коханої король.- Мила, сідай біля мене, ми так рідко можемо спокійно поговорити!
- Згодна, любий. Але, це, на жаль, така доля в усіх королів. 
Потім вона подзвонила у дзвіночок, що лежав на столі. Через декілька секунд немов з-під землі виріс вишколений слуга. Королева попрохала принести його декілька філіжанок кави з перцем для неї та короля. В їх замку  готували дуже смачну каву з додаванням гострого перцю. Такої в Калейдонії ніде не готували. Потім мідноволоса красуня-королева Розалінда повернулась до чоловіка і запитала:
- Як пройшла угода з продажу твоїх бойових голубів?
- Чудово, Розаліндо. Угода пройшла дуже вдало.
Розалінда посміхнулась чоловіку, хоча в душі Розалінда не дуже любила голубів свого чоловіка, Лауруса. Проте якось вони стали їй у нагоді. Розумна та хитра королева Високих гір Розалінда якось використала голубів для помсти неприємній королеві сусідньої країни. Голуби синхронно обгадили її карету (навіть тут не обійшлось без мистецтва, яке королева так любила) та кинули послід точно посеред голови королеви з високою зачіскою.
Вона не завжди була такою. Розалінда пам'ятала, що потрапила до палацу юною наївною дівчиною-драконом, проте життя в замку та придворні інтриги змінили все. З часом вона стала хитрою, почала продумувати кожен свій хід, як в шахах, гра в які дуже любила, адже зрозуміла для того, щоб вижити при дворі потрібно жити по принципу "Якщо не ти їх, то вони тебе".
Тихенько зітхнувши від цих неприємних думок, королева Розалінда повернула голову до чоловіка, грізного короля-дракона Лауруса, і, солодко посміхнувшись, промовила:
Ти навіть не уявляєш, що сьогодні вичудив наш малюк Лоренс!
І почала розповідати про витівки їх молодшого сина-дракончика. Так вони і сиділи, насолоджуючись кавою та компанією одне одного. А що? Королі теж "люди" та мають право на відпочинок!