Глава 139 - версія від 28.06.2020

***

Ніч сьогодні була такою довгою і темною. Я давно перестала бачити сни у класичному розумінні цього слова. Я або вирубаюсь без почуттів, немов падаю в прірву, або тону в хиткому сірому мареві кошмарів. Але на цей раз мене мучили інші сни.

Мені снилася майбутня операція. Білий стерильний стіл, гумові рукавички. Все таке звичне і Микита поруч. Тільки щось йде не так, уві сні завжди так відбувається. І я намагаюся заради бідного хлопця, який нічим не заслуговує такої долі – помер на операційному столі у якості піддослідного кролика. Я, як можу, затискаю його рани, але мій світ, на яку стільки надій покладає Микита, марнується, проходить крізь нього. І я втрачаю сили, а хлопець втрачає життя.
 

Етично проводити операцію? Спала я огидно, сумніви й раніше роздирали мене. Однак я звикла до безсонних ночей  і з досвіду знала, що безсоння ніяк не відіб'ється на здатності зібратися і діяти в операційній. Бо видінням там немає місця. Ні видінь, ні спогадів, ні емоцій. Я впевнена, що зумію прогнати все зайве.

 За моїми плечима роки практики, нехай і недовгою, і безперечно, в мене був талант. Коли я оперувала, кожна частка мого розуму була сконцентрована тільки на пацієнті.
А взагалі, я завжди любила тишу і спокій операційної, порушує лише звичними звуками – тихим дзижчанням вентилятора, ритмічним попискуванням кардіомонітора, ледь чутним шипінням відсмоктувачів, клацанням ножиць при накладенні швів, дзвяканням інструментів і шелестом хірургічних гумових рукавичок. Іноді, правда, хтось щось говорив. Як правило ж, я без слів спілкувалася з асистентами. Мені ніколи не було потреби говорити: «скальпель», «затиск», «тампон», «пінцет», тому що медсестра сама знала, який інструмент подати.

 Я не просила асистентів допомогти мені втягувати, відсмоктувати або припікати. Я воліла максимально робити все сама.

- Погані новини, Еллі.
Я відірвала очі від медичної картки, яку вивчала. Микита дивився на мене з видимою заклопотаністю. Через пів години вже початок. Що могло трапитися?
- Не привезли ліки для крапельниці. Вони називаються «Оронід.» Я замовляв його наперед за два місяці на фабриці. А тепер усе пропало.
Я відклала папери й зморщила чоло. Марина тільки вранці нарікала мені, що якщо я продовжу в тому ж дусі, то скоро перетворюся на шарпея зі складками на лобі.
- Скасувати операцію?
- Я думав про це. – Зізнався Микита, і я зрозуміла, що якщо цей гордий лікар  говорить таке, то справа дійсно погана. - Я міг би багато сказати про очікування колег, про премію в галузі нейрохірургії, яку мені обіцяли. Але я реально бачу, що без ліків можу втратити пацієнта. Розпочнеться ускладнення та один Бог знає, чим все скінчиться. Я б скасував, не замислюючись заради пацієнта. Але...
- Що «але»? – Я відкинулася на стільці й потерла скроні. Головний біль нагадав про себе легким постукуванням молоточка. Поки на віддалі. Точно пророкуючи – чекай біди...
- Його вже привезли. Ходімо, глянеш на нього. – Микита безцеремонно схопив мене за лікоть і потягнув по коридору. Я навіть не пручалася.

-Пішли, пішли, ти зрозумієш про що я.
 

Я зрозуміла. І в глибині душі піднялася хвиля обурення, майже ненависті до тих, на фабриці, які пообіцяли ліки й підставили  нас з Микитою. Хвиля жалю і співчуття до людини, що лежить переді мною. Ми – його єдина надія. Ми можемо позбавити його від страждань. Хто ми, Господь Бог, щоб за настроєм то призначати, то скасовувати операцію? Ми повинні. Ні, ми зобов'язані зробити все, що в наших силах. Приблизно це, тільки більш простими словами, я і висловила Микиті, і помітила, як він кивнув, погоджуючись зі мною. Значить ми як і раніше команда. Значить, ми на одній хвилі. І від цього на душі відразу стало легше. У моєї чортової професії один у полі не воїн. І коли долають сумніви, дуже важлива ось така міцна рука і підтримка колеги.
- Все буде добре, Микита. – Твердо промовила я. Микита спробував щось запитати, але я перебила його, не бажаючи нічого пояснювати. Просто ділячись своєю ні на чому не обґрунтованою упевненістю.

- Я обіцяю, Микита. Операція пройде успішно. Вір мені. А тепер ближче до справи. Яка заміна ліки можлива? Ага, чудово. В наявності достатня кількість? А друге підвезуть? Протягом години? Добре, для підстрахування зійде, ні, я впевнена, що не знадобиться. Ускладнень не буде. Так, ні перше, ні друге. Але на всяк випадок приготуй їх. А чого ми чекаємо? Починаймо.