Глава 127

Я вже встигла поснідати, поки Лекс вливав у себе чергову чашку чаю. І в підсумку ми затрималися із-за нього. Він, звичайно, занадто швидко ковтав гарячий чай і лаявся, обпікаючи губи й піднебіння, дув на кружку. Я встрибнула у високі чоботи та скривилася, коли він по-хазяйськи натягнув мені шапку майже до носа.
- А що там за свято таке планується на площі? – Надулася я, намагаючись стягнути шапку. Але Лекс мені не давав.
- День міста!
- Це я знаю. А що там влаштовують?
- Що ти мене допитуєш? Давай підемо і подивимося!

Я поклала долоньку в його теплу долоню і, виходячи з квартири, помахала мамі. Серце гризло те, що у нас залишалося так мало часу з Лексом, скоро він зникне, але я не бажала жодної хвилини віддавати долю з нашого загального часу. Я ніби відчувала, що його залишилося занадто мало для нас з ним...

***

У той же час в холостяцькій квартирі Дема...

Сьогоднішній день ознаменувався масштабними гуляннями на площі. І Дем здивувався, коли в його двері постукали. На порозі стояла Ганна – дружина Алекса. Вона тримала за руку доньку Машу, яка надуто морщилася і переступала з ноги на ногу, мнучи рукавиці в руках.
- Дем, виручай! – Зі старту, без привітання, почала невістка. -Мене викликали на роботу, а Алекс поїхав у відрядження. Машка дується, ми ще тиждень тому обіцяли їй піти на площу на День міста. А мене ніяк не відпускають. Врятуєш мене?
- Та без проблем. – Дем схопив дівчинку і закружляв по коридору. - Чого надула губи? Тебе дядько колись підводив, а? Ні? Ну, ось і заспокойся. Зараз підемо на ваше гуляння. Давай, Ганно, йди спокійно, я побуду з Машею стільки, скільки знадобиться.
- Спасибі! Ти чудо! Пока, Маша! – Ганна рвучко чмокнула його в щоку і побігла вниз. Її каблучки завзято загупали по сходах під'їзду. Дем зітхнув. Звичайно, настрою для прогулянок у нього не було, але розчарувати дитину? Ні, він не піде на таке.
- Пішли, Даня! – Маша схопила його за руку і почала тягнути в бік дверей.
- Ей, не так швидко! – Засміявся Дем, подивившись на себе з боку. – Розтягнуті спортивні штани, запрана футболка і літні шльопанці на ногах.

-Можна я хоча б вберуся?
Вже через п'ятнадцять хвилин Дем посадив племінницю на шию і покірно йшов в людському морі на площу. Як виявилося, розваг хотілося всім. Напевно, все місто висипало у цей святковий день. За минулу добу сніг насипав замети й тут і там.
- Дядько Даня! А давай скочимо в замет! – Дема злегка пересмикнуло від такої сумнівної перспективи і він міцніше вхопив дитячі ручки, щоб уникнути несподіванок.
- Ага, а ти знаєш, що ти стрибнеш в замет, а там лавочка? – Маша заливисто розсміялася, і вони продовжили свій шлях.