Глава 126

Через кілька днів...

Офіційно, потрібно скасувати день міста, що припадає на зимові місяці. Я ніколи не розуміла цих зимових гулянь – ну, куди не йшло покататися на ковзанах, на лижах. Вийти зліпити сніговика, покидатися сніжками. Це мій максимум. Але, здається, Лекс, вважав інакше, коли залетів до мене на початку першого. Я ще ніжилася в ліжку, а мама зрадниця впустила непроханого гостя. Лекс нетерпляче забарабанив у двері кімнати, а я в серцях кинула в бік дверей подушку. Подушка не долетіла і впала посеред кімнати. Я тільки чортихнулась у відповідь на бадьорий: «я входжу» і накрилася з головою ковдрою.
- О, з добрим ранком! – Лекс був підозріло бадьорий і веселий, як для людини,котра спала всього кілька годин, і викликала у мене бажання кинути в нього щось важче подушки.
- Не пішов би ти погуляти? – Відгукнулася я з-під ковдри. - Я ще сплю.
- Так світанок же, пташки співають.

А я що? Я нічого. Просто дотяглася і брикнула його від душі п'ятою і дістала по коліні.
- Слухай, піди на кухню, поснідай, там мама млинці напекла. Я вдалась до лестощів. Спрацювало. Лекс нагострив вуха і без зайвих прохань забрався на кухню. Звідти потягнуло смачними ароматами й почувся веселий сміх. Мама, як завжди, чарувала моїх хлопців. Я посміхнулася про себе і потягнулася. У мене з'явився час привести себе в порядок, так що на кухню я з'явилася при повному параді, в теплих лосинах, шкарпетках з оленячої шерсті та оксамитовому светрі.
- О, а що це таке? – Моментально відреагував Лекс. Ми з мамою синхронно поморщились і майже хором крикнули:
- Це оверсайз!
- Перепрошую пані, відстав від моди. – Лекс, в знак вибачення підняв обидві руки і заусміхався. Я мимоволі замилувалася ним – такий красивий, впевнений у собі чоловік сидів на кухні, закинувши ногу на ногу, спілкуючись з двома жінками з різницею в покоління. І відчував себе дуже легко і комфортно!

Не дивно, адже він майже член сім'ї, і пам'ятає цю кухню з дванадцяти років. Змінювалися меблі, зберігалася тепла атмосфера – запах свіжих млинців, дружні суперечки з моєю мамою. Я пам'ятаю, як Лекс, озброєний фартухом і качалкою, ліпив вареники. Такий смішний, перемазав борошном ніс і вже тоді подобався всім. А я бризкала на нього водою з-під крана і реготала до упаду. Які ж юні й щирі ми були, коли цілувалися до втрати пульсу на цій самій кухні, а Лекс притискав мене спиною до підвіконня...
- Прийом! – Лекс клацнув мене по носі, і я прокинулася, закліпала. – Ракети, земля-повітря викликає Ліну!
- Я на зв'язку. – Звично відгукнулася я і потягнулася до його тарілки, сподіваючись стягнути халявний млинець. Лекс швидко відсунув тарілку, і мої пальці схопили повітря. Я спробувала накинутися на нього з кулаками, але Лекс, сміючись, перехопив мене за талію і спритно посадив на коліна.
- Хитрюга яка! А собі покласти не?

Я замотала головою.
- Твої смачніше!

Моя мама, слухаючи нашу жартівливу пікіровку, тільки ховала посмішку. Я знаю, хоч вона й не казала, адже моя мама – нескінченно тактовна жінка, але вона дуже переживала за мене після розставання з Демом. І вона бачила, що тільки з Лексом, як раніше, я приходила в себе і потихеньку відтавала. І вона була неймовірно вдячна йому за таку трансформацію...