Глава 125

Лекс, на жаль, виявився правий. Ми заїхали на стоянку перед сусіднім містечком, звідки родом, до речі, був сам Лекс, і тепер водій курив, щоб потім вирушити назад у моє місто.
- А як ви примудрилися, дітки? – З цікавістю запитав водій, викидаючи сигарету.
- А ми не місцеві. – Я насупилася.
- Так ти ж місцева... – Пролунав зрадницький крик з маршрутки. Я показала кулак в бік вікна маршрутки і мило посміхнулася водієві.
- Не звертайте на нього уваги, хлопчик жартує. Страждає топографічним кретинізмом.
- Зараз вийду! Як покажу тобі топографічний!.. – Визначення його розумових здібностей, явно не сподобалося Лексу.
- Правда очі коле? – Єхидно зауважила я, забираючись назад. Лекс тим часом дожовував цукерку і посилено ховав фантик під сидіння.

- Не сміти тут.

- Ой, акуратистка знайшлася. Ти б хоч по сторонах глянула, коли ми їхали, увагу чи що звернула, що ми в іншу сторону їдемо від твого дому...
- Коли я з тобою, все інше не має сенсу... – Його сині очі потемніли, стали майже чорними, і він знову поцілував мене. Водій посилено удавав, ніби не помічає, що відбувається на задньому сидінні. Доброї душі людина, навіть зайвих грошей за дорогу не взяв. Але ховав очі, щоб дивитися на мої розпухлі від поцілунків Лекса губи, коли я дякувала його, виходячи з маршрутки на зупинці біля мого будинку. Все ж, я везуче курча. Мені по життю завжди траплялися ось такі чуйні люди, які не давали впасти духом у важкі моменти.

***

Лекс вийшов слідом. Сніг перестав падати, просто лежав тонкою сріблястою шаллю, так красиво виглядало місто у світлі ліхтарів. На диво, нам не було холодно. Я встала під ліхтарем і полізла в кишеню, витягуючи підвіску на ланцюжку. Лекс став поруч, обійняв мене за плечі, і ми разом замилувалися грою золота і прозорих каменів у невірному світлі. Я дивилася то на подарунок, то на нього, і мовчала. Мовчав і Лекс. Про що він думав? Я, тільки про те, що нікуди не діну цю квіточку. І нехай змінюються люди, часи, нехай буде важко, але я не продам її, мій талісман, в якому міститься вся вища сила любові — дарувати найдорожче, що є у тебе, не вимагаючи нічого натомість. У цій підвісці було все його серце. Таке велике, добре, любляче серце. Раниме, просте, невибагливе серце хлопця, який вперше повірив в казку. В нашу зимову казку.