Глава 123

Наступного ранку

Сніг ще лежав, хоча вже почав танути, і де-не-де проглядала темна земля. Лекс прийшов завчасно і з задоволенням взявся за щільний перекус, який не розділив би ні з яким ворогом. Я ж одягалася, рішуче не здогадуючись, куди він мене поведе сьогодні. Як виявилося, він теж не здогадувався, у яку сторону податися за подарунком.
- Милий, не знала, що ти страждаєш склерозом.
- Не, ну а звідки мені знати, де знаходяться ювелірні магазини? Мене тут не було років п'ять, якщо не більше!
- Я думала, ти вже сам пройшов усі магазини й щось вибрав...
- Ні, зі мною легко не буде, я попереджав.

Ну, що я можу сказати. Перший сніг і називається першим, тому, що по ньому можна пройти пару кварталів, зліпити сніжку, зловити сніжинки долонею... але не ходити по всьому місту зигзагами на підборах, нехай і тепло одягнена. Я зажурилася. Пара магазинів виявилися закритими, один переїхав...

А ось і невеликий ювелірний, майже захований серед будинків.
- Зайдемо?

Я кивнула у відповідь. І переді мною відкрився рай. Я захоплено ойкала, переходячи від одного до іншого прилавка. Золото манило, фіаніт виблискував не гірше діамантів. Кільця, сережки... ланцюжки і підвіски.
- Ну що, приміряємо що-небудь?
Після недовгих сумнівів я почала міряти ланцюжка. Хотілося щось тоненьке, легке, повітряне...
 

І недороге. Мені не хотілося розводити Лекса. Він мовчки дивився, кивав, поки я визначалася, а потім...
- А зараз я виберу тобі підвіску.

 Я посміхнулася і закрила очі, вирішивши, що він захоче зробити сюрприз. Поки я рилася в ланцюжках, він довго розглядав підвіски і швидше за все вже вибрав і без мене.
- Ось це правильно. – Схвалив Лекс і для вірності однією долонею прикрив мої очі зверху, інший почавши возитися з ланцюжком, одягаючи на шию. Я почала гадати, що це буде. Напевно щось пов'язане з любов'ю, два сердечка \ злиті воєдино, або одне... щось легке і ніжне, як і сам ланцюжок...
 

Його рука зняла з мене шарфик, оголивши шию. Я ризикнула здоров'ям, і одягла сьогодні теплий ангоровий светрик з декольте, спеціально передчуваючи примірку. І на мою шию ковзнув ланцюжок з чимось важким... я повільно відкрила очі й остовпіла. На тоненькому ланцюжку, що охопила шию, неймовірно красиво лежала квітка, всипана, як слізьми, блискучими камінчиками. Кожен вигин пелюстки був витвором мистецтва. Я досі не можу зрозуміти, звідки у звичайній провінційній лавці взялося таке прекрасне і дороге диво – ця підвіска у формі квітки.
- Але чому? – Шоковано прошепотіла я.
- Бо ти моя квіточка. – Лекс виглядав неймовірно задоволеним собою. - І ще тому, що ти гідна найкращого.
Мої ноги підігнулися, а мозок безжально фіксував все – тріщини на стінах старого приміщення, зморшки на обличчі усміхненого власника магазину, сяйво очей мого синьоокого ангела. Лекс.... ну що ж ти так?
- Але це ж дуже дорого... – Мій погляд встиг зачепити й цінник з шаленою тризначною ціною.
- Це все неважливо.
- Але звідки в тебе гроші?
- Дурне питання... продав нирку... яка зрештою різниця? – Лекс знову сміявся, він як дитина, не вмів стримувати радість. І я, заразившись цією радістю, теж не стала приховувати емоцій, кинувшись йому на шию, взявшись покривати поцілунками румяні з морозу щоки, губи, очі. А на нас, як на божевільних, дивився господар і теж сміявся, сховавши усмішку у вуса.