На наступний день...
Зима тривала. Обсипала вулиці міста блискучим, сріблястим пилком, прикрасивши сірі дахи будинків, гострі лапи кущів і дерев. Сніг ліг на гойдалки, гірки на дитячому майданчику, вкрив пухом сусідську машину. І подарував усім без винятку людям, відчуття свята і швидкого Нового року. Колись у свої 16 років я мріяла прожити ось так, рік за роком, з ним, пройти, тримаючись за руку по першому снігу і посміхнутися один одному в кінці шляху. Що кривити душею, я і зараз про це мрію...
Але мрії наші, лише срібляста сніжна пилюка, так швидко тане на теплих пальцях.
Телефонний дзвінок розірвав тишу цього казкового вечора. Я кинулася до мобільного, спіткнувшись по дорозі про стілець, і замість привітання, неласкаво вилаялася в трубку.
- О, ти мила, як завжди! – На цю іронію мені знову захотілося вилаятися, але я стримала цей благородний душевний порив.
- Знаєш, який завтра день? День подарунків! – Опа, а справа починала приймати приємний оборот. Я заусміхалася, влаштувавшись з ногами на дивані.
- Та ти що? А звідки ти дізнався про таке чудове свято?
- Я сам його придумав! – Розсміявся Лекс в трубку. - Ну що, йдемо завтра купувати тобі подарунок на Новий рік? Так, заздалегідь, ну і що? Впевнений, що мені сюрприз ти вже давно вибрала, і він лежить у тебе в затишному місці, загорнутий в мільйон хрустких папірців...
- Звідки ти такий розумний? – Розсміялася я у відповідь. - Я настільки передбачувана?
- Ні, я просто відчуваю тебе краще, ніж сам себе... – Іноді в такі моменти потрібно просто помовчати. Зворушлива тиша на мить запанувала між нами, простяглася тоненькою сріблястою ниточкою, сплетеною з першого снігу за вікном.
- Так куди ми йдемо мені за подарунком? Купувати саму приголомшливу у світі сукню? – Пожартувала я.
- Ні, плаття тобі й мама купить, у вашому смаку я не сумніваюся. – Відмахнувся Лекс. - А я хочу купити тобі щось пам'ятне в ювелірному...
- Ого, невже обручку? – Беззлобно подразнила його я.
- Ні, цей подарунок ми виберемо разом.
Я була зворушена.
- Добре, мій Макіавеллі, але тільки недорого – На цьому слові він зрадницьки відключився і вислав смс зі смайликом. Я показала кулак мобільному телефону і лягла спати з посмішкою на губах...
#187 в Сучасна проза
#1226 в Любовні романи
#587 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 29.06.2020