Глава 116

Торговий центр зустрів нас з Оксі своєю звичною атмосферою – ароматами дорогих парфумів людей, що йшли по коридорах, блиском золота кілець в ювелірних кіосках. І магазинами з одягом і взуттям. Я то звилка до цього, а ось Оксі немов зачарована, переходила від однієї вітрини до іншої, майже торкаючись пальцями холодного скла, за яким стояли вбрані манекени.
- Знаєш, я так не звикла до всього цього... – Раптом заговорила вона перша зі мною, що було досить дивно, через те, що в машині я кілька разів намагалася поговорити з нею, а моя охоронниця відмахувалась односкладовими відповідями. - Я зазвичай два рази на рік ходжу на ринок і ненавиджу цю справу. Влітку і взимку. Там ми з братом купуємо якісь бридкі футболки або безформні светри. Одноманітні джинси. Мені ніколи не було цікаво все це...
- А може, просто не з ким було ходити? – М'яко запитала я. - Я тебе розумію. У мене немає подруг для шопінгу.
- У мене просто немає подруг! – Скинулась раптом Оксі. - Кому я потрібна така?
- Значить, я така ж. – Знизала я плечима. - Хоча ми з тобою дуже різні, як я припускаю. Напевно, не в нас справа, а в оточуючих людях?
- Не знаю. – Оксі зніяковіла. - Вибач, я на роботі й все таке, але... ти дивна. Ти інша. Ти не смієшся наді мною. Намагаєшся поговорити й послухати. Хоча ми знайомі кілька годин. Для мене дивна така.
- Підемо далі? – Посміхнулася я і взяла дівчину за руку. – Удамо, що ми подруги? Пішли приміряти сукні! Це ж так цікаво...
 

Оксі нічого не відповіла, але й не стала чинити опір, і пішла слідом за мною в бутік, де до мене вже поспішала знайома продавчиня...
Я вміло навішала локшини , що приїхала моя двоюрідна сестра, інакше як мені було пояснювати нашу дивну, майже надприродну схожість? Оксі посадили на оксамитовий пуфик і всунули їй у руки келих шампанського і коробку цукерок. Вона виглядала злегка очманілою, поки ми з продавчинею дивилися асортимент бутика, щоб вибрати щось для мене і для Оксі. Мій охоронець тим часом тільки прийшов до тями, щоб делікатно оглянути приміщення і пару випадкових покупців, які блукали по магазину без особливої ​​мети. Потім Оксі підійшла до мене і шепнула:
- Все чисто. А я можу перевірити примірочні?
- Тільки якщо поміряєш це! – Зі сміхом я сунула їй якесь плаття. Оксі засичала, як змія:
- Ти що, я сукні не ношу!
- Напевно, пістолет ніде ховати? – Пошепки запитала я, сама дивуючись власної нахабності. Оксі спробувала стримати сміх і фиркнула в кулак.
- Стій поруч тоді! Я повинна забезпечити твою безпеку!
- Давай, а я буду як група підтримки, поки ти перевіриш кабінки на предмет ворогів народу ...
До речі, який у тебе розмір джинсів? Двадцять шостий?
- Гадки не маю!
- Ой, ладно ...
Час летів непомітно. Я встигла піднести не просто подяки, а майже молитви на славу мого батька, за те, що він наполіг на такому незвичайному охоронцеві, як ...
- Еллі? Ось так зустріч ... – Я б дізналася цей нудотно медовий голосок де завгодно й остовпіла. І почала очима шукати Оксі. Не те щоб я боялася, але ... так, чорт забирай, я боялася. В голові відразу пронеслися картини з фільмів жахів, де одна суперниця обливає другу кислотою, або ...