Глава 115

Дівча прийшло із запізненням. Така смішна, старша за мене років на п'ять, накачана, як тренер з фітнес-клубу. Одягнена, ясний пень, у звичайний одяг, щоб не привертати уваги. Джинси витягнуті на колінах. Якась запрана футболка. Я посмутніла. Думала, може, нову подругу заведу. Але, схоже, що про манатки поговорити нам не вдасться. Занадто серйозниммені здався її вираз обличчя.
- Привіт, я Еля. А ти?

- Я Оксі. Дуже приємно. – Між нами запанувала ніякова мовчанка. Як налагоджувати контакт накажете? Я взагалі завжди вважала себе сором'язливою. Але підписалася на цю авантюру, значить треба намагатися.
- Може, чаю? – Невпевнено запропонувала я.— Оксі посміхнулася.
- Взагалі-то я на роботі. Але якщо ти наполягаєш. Мені якось розмито пояснили мої обов'язки.
- О, все просто, я хочу в магазин сходити. – Легковажно озвалась я, ставлячи на тацю дві чашки з чаєм і коробку шоколадних цукерок. Оксі потягнулася за чашкою, але захлинулась і виплеснула чай на свою багатостраждальну футболку.
- Ей. Я що, схожа на стиліста? – Оксі засміялася. - Я взагалі то дипломований охоронець. Або у тебе таке ж ті самі вимоги до мене, як у багатьох моїх клієнтів?
- А що, є у людей недовіра до тебе? – Я надкусила шоколадну цукерку і присіла на край ліжка. Оксі залишилася сидіти на стільці.
- Чесно скажу, я думала, що брат мене обманює. Він подзвонив сьогодні й сказав, що я найнята. Поки я йшла до тебе, думала, що він обдурив мене. А виявилося правда.
- О, так це твій брат на вахті стоїть? – Я зробила великі очі.
- Так розкажи мені внятно, від чого я повинна тебе охороняти. А то мій наймач...
- Твій наймач – мій батько. І він нагнітає ситуацію. Особисто я вважаю, що немає приводів для занепокоєння.
- Ага. – Оксі скептично окинула поглядом мій синець на губі, який кольором нагадував перезрілу сливу. - А ще у мене обман зору.
- Загалом, є хлопець і дівчина, обидва негативно налаштовані до мене. – Я вирішила не вдаватися в подробиці. Я цю Оксі знала п'ятнадцять хвилин, мало на кого вона працює. Навіщо мені зайві проблеми? – Все почалося з того, що дівчина звихнулась на ґрунті ревнощів і спробувала наїхати на мене машиною. Ну, я думаю, це була погана гра. А хлопець от, діяв більш продуктивно. Мене мій друг витягнув з його рук, і тепер тато сходить з розуму від неспокою.
- Так, принцип зрозумілий. А я тобі для маскування? – Спокійно і професійно заговорила Оксі і я отетеріла, коли вона підвела мене до дзеркала. Ми дійсно були схожі. Один зріст, колір волосся, стрижка. Правда, Оксі трохи старше і більш фігуриста. І очі у неї сірі. Але в цілому подібність впадала в очі, я ковтнула.
- Очманіти. Просто збіг, віриш? Ні, я тільки хотіла сходити в магазин, ну шопінг терапію влаштувати. А з хлопцем в магазині не усамітнитись. Тому мені тато підібрав ось таку компаньйонку, яка може мене захистити, якщо комусь спаде на думку кинутися з битою в примірювальній.
- Завдання зрозуміле. Брат буде супроводжувати нас по самому торговому центру, ну а щодо  магазині, все як ти й запланувала.
- Тільки давай без особливого фанатизму, добре? Не треба перевіряти примірочні й ходити з пістолетом. Нікому я не потрібна. Домовилися?  Можливо, Оксі не сподобався мій командирський тон, але мені вже набридло, що всі так переоцінюють небезпечність і носяться зі мною, як з писаною торбою.
- Добре, пістолетом у нас завідує начальник Олег, а я спец по рукопашному бою. – Оксі не посміхнулася, і я не знала, пожартувала вона, чи правду сказала. – Це означає, що нам бронежилети не знадобляться? Це не може не радувати! – Я жартома кинула в неї папірець з-під цукерки. Контакт встановився, і це вже було добре. Я навіть розслабилася і дозволила собі помріяти про момент, як втечу з-під охорони і зможу сама прогулятися по вулиці. Я так скучила за самотністю й за Лексом...