Глава 100

Перед очима Дема потемніло. Він хотів би вимкнути відео, але мозок продовжував холодно аналізувати інформацію. А всередині нього розгорнув кільця болю величезний чорний змій. Змій обвився навколо його серця, забираючи життя і дихання. Роблячи навколишній світ чорним і огидним.
Дем не пам'ятав, щоб він колись плакав. Навіть коли удари батька ставали нестерпними, коли кров від ляпасів текла по розбитому обличчю, навіть маленьким хлопчиком, він не плакав. Колись дуже давно, ще коли він думав, що мама його захистить, а тато пошкодує, але... Дем занадто швидко зрозумів протилежне – не можна показувати слабкість. Не давай себе зламати, нікому і ніколи.

Еллі зламала його в той момент, коли Дем остаточно впевнився хто цей хлопець на відео. Лекс. Ніякий він не брат, а...
Еллі зламала його. Остаточно і безповоротно. І сльози слабкості потекли по щоках. Так не по чоловічому.

Сльози текли, падали на підборіддя, розбивалися об екран телефону, але Дем вперто дивився відео по колу, напевно сподіваючись на якесь диво. На те, що це просто зле чаклунство, і пройде ще хвилина, і все повернеться на круги своя. І стане як колись – я, ти, наречений, наречена, я люблю тебе, люблю назавжди...
Дем не вірив у Бога. Складно в нього вірити, коли творять звірства з тобою з дитинства, а ніхто не має силу допомогти й захистити. Але зараз Дем хотів, щоб Бог послав з неба вогонь, який спалив би не тільки його душу, а цей будинок, ліс, все живе навколо, а найголовніше – Еллі, яка зараз стоїть за дверима і чекає його.
Дем знайшов у собі сили вимкнути відео і постояв кілька секунд, роблячи глибокі вдихи, щоб відчути можливість хоча б поворухнутися. Потім він пройшов в зал, по шляху байдуже глянувши в дзеркало, і стер з обличчя сліди своєї слабкості. Сльози-це слабкість. Він не може собі їх дозволити. І, як є, у футболці вийшов на вулицю, міцно тримаючи в одній руці телефон. Мозок продовжував працювати, аналізуючи інформацію. Ось тепло дощатої стіни, колоди віддають тепло долоні... ось легкий сніг прикрив ганок і під'їзну доріжку.

Боязкі сніжинки й зараз кружляли в повітрі, нагадуючи про ту нездійснену казку для двох. А ось і Еллі... притулилася, тремтячи, до стіни біля дверей і поки не бачить його. Дем пройшов повз неї, і зупинився, чекаючи. Вона повільно підійшла, дивлячись йому прямо в очі. Її чудова чесність трохи вколола, але Дем не дав волю почуттям. Почуття – це слабкість. Сніжинки поколювали руки вище плечей, у футболці було явно прохолодно. Але Дем не відчував холоду. Він лише мовчки дивився Еллі в очі, подумки підходячи ближче, як той змій, що розгорнув кільця в його душі. Вона йшла, як зачарована. І зупинилася прямо навпроти, так близько, що вітер, взірошив її волосся, та торкнувся його, так легенько, наче пір'їнкою. І знову котячі кігті рвонули по його серцю. І знову Дем не дав собі волю, продовжив мовчати. Тільки повільно простягнув руку з мобільним вперед. Еллі забрала мобільний, навіть не дивлячись. Так, вона так і не відвела погляду, продовжуючи дивитися на нього в упор. А даремно. Дем розмахнувся, щоб дати їй ляпаса, але в самий останній момент втримався і опустив руку. Вона так і не зрушила з місця, не опустила очей, чекаючи його удару. Сміливо, гордо, нерозумно ...

Він відвернувся від неї й різко відштовхнув дівчину від себе, з такою силою, що сам не очікував. Вона похитнулась, а він лише відступив на кілька кроків, байдуже дивлячись на неї зверху вниз.

***

Ця глава морально дуже важка для мене ... буду вдячна за ваші коментарі та відгуки