Глава 97

Іноді, час змінює свій хід і швидкість течії. Ось і зараз, мозок Лекса не зміг обробити реакцію Дема вчасно. Ні, Дем не кинувся на нього з кулаками, не закричав, нічого... просто обличчя його невловимо змінилося, закам'яніло. І з очей зникло вираз впізнавання. Вони потемніли та стали синіми, як грозове небо. І Дем, блискавично, кинувся до дверей. Лекс, тільки завдяки своїм інстинктам, відточеним роками спецагента, чисто на автоматі, метнувся слідом. Але у Дема була фора, та й швидкість він розвинув неабияку. Лекс прокляв той день, коли залишив ключі в машині під гаслом «тут всеодно нікого немає», тому що почув ревіння двигуна. 

Лексу добряче пощастило. Машина не завелася з першого разу. І він встиг дістатися до Дема, з зусиллям відкриваючи двері водія. Далі все було як в тумані. Голову Лекс відключив точно, інакше як пояснити ті точні, скупі, розраховані рухи, з якими він практично викинув Дема з машини, заламав руку за спину, обездвижив, і змусив лежати смирно. Ті незграбні спроби опору, які намагався чинити Лексу гарячий хлопчик Дем, не вважалися за спроби. Далі час потягнувся повільно. Дем лежав досить струнко, але мовчав. Лекс поки тримав його міцно, але чудово розумів, що скоро почне втомлюватися. А далі що? Він один у лісі з психом? У найкращому випадку, Дем не залишить спроб заволодіти машиною. А в такому стані він далеко не поїде. Поцілує перше дерево на швидкості й поминай, як звали. Тому Лекс тримав, хоча м'язи вже почали зрадницьки нити.

- Гей, вітання. – Знизу почулося здавлення бурчання. - Ослаб хватку, командор.
- Ага, зараз , розбігся. – Похмуро буркнув Лекс. - Може тобі ще підставити обличчя?
- Так я розумію твою реакцію. – Голос знизу звучав глухо, але осудно. - Я би і сам не пускав. Але вічно тримати не будеш. Мене вже це відпустило.
- Фух! – Лекс таки почав потроху розтискати захоплення. - Ти що, під наркотою, друже?
- Ні. – Дем обережно розвернувся на бік і покосився на Лекса. - В мене буває. Находить, як чорна пелена, в моменти сильних потрясінь. Потім проходить так само. Ну, пам'ятаєш, в поліцію я за цей загримів. На мене найшло, і я розгромив офіс. А ще коли на Еллі намагалися наїхати, я теж...
- Бліна, Еллі вижила після твого зриву? – Лекс остаточно відпустив Дема. Той повільно сів, піднявши руки, показуючи, що він більше не є небезпечним.

 – Друже, ти вибач звичайно, але тебе в клітку треба, щоб ти не кидався на простих людей. Машина смерті якась. Термінатор вишукався. –Дем, і без того червоний від напруги, зараз залився вже від сорому.
- Вибач мене, - заторохтів він. -Я не заподіяв тобі шкоди?
- Мені? – З іронією відгукнувся Лекс. - Ні. Поганий би я був агент, якби всякі сопливі могли застати мене зненацька. Машина мого тата постраждала серйозніше. Я не жартую, лагодити будеш сам! І татові моєму пояснювати, про напів відірвані дверцята...